*******

Хетум підвівся.

- Так, пані.

- Поклич Таю. Тільки її і Самаха.

Мойсей насторожився.

- Самаха?

- Він знає, які чутки поширяться першими, і як поширити інші швидше.

Хетум кивнув.

- Ще?

Леотонас подивилася на Мойсея. В її очах стояли сльози, але голос був рівним:

- Аарона провести таємним ходом до північної галереї, і ніхто не повинен бачити.

Хетум не поставив запитання, бо старі солдати розуміють війну по тому, як змінюються накази, після смерті царя.

Він вийшов, і двері зачинилися. Леотонас залишилася стояти між ложем і Мойсеєм.

- Іди, - сказала вона.

Мойсей ніби не зрозумів.

- Що?

- Іди зараз.

- Я не залишу тебе.

- Залишиш.

- Леотонас…

- Не сперечайся зі мною в кімнаті, де лежить мій батько.

Він замовк, а вона підійшла ближче.

- Слухай, за кілька миттєвостей цей палац перетвориться на пащу. Всі, хто вчора посміхався, почнуть шукати, в кого вчепитися зубами. Скоро Ню-ган прийде сюди за тілом, за символом, за першим поклоном. Якщо він знайде тебе біля ложа батька, то він скаже, що ти випрошував останню волю. Або отруїв його. Або змусив мене приховати смерть. Він обере ту брехню, яка дасть йому більше крові.

- Я можу залишитися і захистити тебе.

Вона ледь не розсміялася.

- Від армії? Від жерців? Від закону спадкування? Від людей, які вже три роки чекають, коли старий перестане дихати?

- Тоді підемо разом.

Її обличчя здригнулося, і на мить вона знову стала жінкою, яка хотіла б відповісти: так. Мойсей це побачив, і це було майже нестерпно.

Але вона похитала головою.

- Ні.

- Чому?

- Тому що хтось повинен затримати пащу.

- Це смерть.

- Можливо.

- Він просив тебе не ставати каменем.

- Я пам’ятаю.

- Тоді не залишайся каменем палацу.

Леотонас підійшла до нього впритул.

- Не плутай камінь зі стійкістю. Якщо я піду зараз, то Ню-ган закриє ворота до світанку і пошле людей на ями. Він схопить раббахів, знайде запаси і вб’є всіх до першого кроку. Якщо я залишуся, то в мене є години, можливо, дні. Я можу затримати наказ, сховати запис, поширити неправдиву чутку, відкрити потрібні ворота і попередити тих, кого інакше заберуть вночі.

- Ти одна.

- Ні.

Вона поглянула на тіло батька.

- Тепер ні.

Мойсей зрозумів. Смерть фараона дала Ню-гану трон. Але вона дала Леотонас інше: останній доступ до мертвого царя, до його печаток, до внутрішніх кімнат, до людей, які ще не встигли вирішити, кому служити.

Вона стояла між мертвим батьком і живим братом. І обирала не сторону серця, а місце в битві.

- Я не хочу втрачати тебе, - сказав Мойсей.

    Вона підняла руку і доторкнулася до його щоки. Так само, як у дитинстві.

- Ти вже втратив світ, де можна нікого не втрачати.

Він заплющив очі.

- Це жорстоко.

- Я дочка фараона, і мене добре навчали.

- Ні, ти Леотонас.

Її губи здригнулися.

- Тоді запам’ятай мене такою. Не в палаці, не в золоті, і не по тому, що про мене скажуть згодом.

Він накрив її руку своєю.

- Підеш з нами, коли зможеш.

- Якщо зможу.

- Леотонас.

- Ні, не перетворюй прохання на обіцянку, яку я можу порушити своєю смертю.

Він мовчав, а вона сказала тихіше:

- Якщо я не вийду, ти все одно поведеш їх.

- Не кажи так.

- Мойсей.

- Я поведу їх.

Вона кивнула.

- Добре.

Слово Аарона, тепер її.

З коридору долинув віддалений шум. Голоси, швидкі кроки. Палац починав розуміти.

Леотонас різко відпустила руку Мойсея.

- Іди.

- Як?

- Хетум проведе через північну галерею. Аарон вже чекає. І передай раббахам, що часу більше немає. Не завтра, а зараз. Але нехай не тікають, а готуються за останнім порядком.

- А ти?