Мойсей: Принц без трону. Книга 1. Попіл Імперії

Розділ 25. Смерть фараона

Смерть увійшла до палацу не через головні ворота. Вона не вимагала сурми, не несла прапора і не чекала, поки жерці підготують пахощі. Вона прийшла тихо, як служниця з водою, і стала біля ліжка старого царя задовго до того, як хтось наважився назвати її по імені.

Фараон помирав три дні. Спочатку двір робив вигляд, що це напад слабкості. Лікарі говорили про гарячку, жерці — про необхідність очищення, писарі — про тимчасову неможливість царя приймати доповіді. Ню-ган ходив залами повільніше, ніж зазвичай, ніби вже примірював кроки до простору, який скоро стане його. Менхотеп майже не залишав храмове крило, а дворяни надсилали кошики фруктів і листи з побажаннями довголіття, в яких кожне слово вже пахло новим царюванням.

Леотонас не відходила від батька. Вона сиділа біля його ліжка, міняла вологі серветки на чолі, напувала його водою, сперечалася з лікарями, виганяла жерців, коли їхні молитви надто нагадували політичні розрахунки. В ці дні вона знову стала дочкою — не царською, не гордою, не тією, що кидала слова Менхотепу в обличчя. А просто дочкою, біля ліжка вмираючого батька.

Але навіть горе в палаці не могло бути лише горем. Біля дверей стояла варта, за вартою — люди Ню-гана, за людьми Ню-гана — чутки, за чутками — Єгипет, що затамував подих. Всі чекали, коли Сонце згасне, і всі боялися того, хто підніметься замість нього.

Мойсея не пускали до фараона в перший день. Ніхто не сказав відкрито, що тобі не можна, бо в палаці заборони рідко були такими відвертими. Спочатку йому повідомили, що цар спить. Потім — що лікарі наказали обмежити відвідування. Потім — що Леотонас сама просила тиші. Потім Хетум, уникаючи погляду, сказав:

- Зараз не час.

Мойсей подивився на нього.

- Чиє це рішення?

Хетум був старим солдатом, який служив фараону довше, ніж деякі придворні жили на світі. Його обличчя залишалося кам’яним, але очі видавали біль.

- Пане, зараз кожне ім’я біля дверей стає знаком.

- Особливо моє.

- Так.

- Ню-ган?

Хетум не відповів.

- Менхотеп?

Мовчання.

Мойсей кивнув.

- А фараон кликав мене?

Хетум опустив очі, і цього було достатньо. Мойсей зробив крок до дверей, і охоронці напружилися. Хетум підняв руку — не проти Мойсея, проти них.

- Не треба, - тихо сказав він.

- Відійди.

- Якщо ти увійдеш силою, вони скажуть, що ти прийшов до вмираючого царя за останнім словом влади.

- Я прийшов до людини, яка була мені батьком.

Хетум стиснув щелепи.

- В палаці це вже звинувачення.

Мойсей зупинився, бо ці слова були правдою, і тому ненависні. Він розвернувся і пішов, але недалеко. Він сів у галереї навпроти дверей, на кам’яну підлогу, там, де колись у дитинстві чекав, поки фараон закінчить нараду й візьме його дивитися карти. Слуги проходили повз, опускаючи очі. Писці шепотілися, а один молодий жрець спробував сказати, що це місце не призначене для очікування. Мойсей подивився на нього, і той передумав. Так минув перший день.

На другий день прийшов Аарон. Він з’явився в палацовій галереї так недоречно, що навіть охоронці розгубилися. На ньому був простий одяг, пил на сандалях, слід старої рани біля скроні і обличчя людини, якій не подобається палац, але яка все одно увійшла, бо інакше не можна.

- Ти сидиш, - сказав він.

Мойсей підвів очі.

- Бачу, ти прийшов мене втішити.

- Ні, перевірити, чи не робиш дурниць.

- І?

- Поки що робиш тільки марні речі, і це краще.

Аарон сів поруч на підлогу, охоронці переглянулися. Двоє людей сиділи біля дверей вмираючого фараона: один — вихованець царського дому, інший — раб з народу, якого цей дім тримав у кайданах. Палац не знав, як це записати.

Деякий час вони мовчали, а потім Аарон запитав:

- Він помре?

- Так.

- Скоро?

- Так.

- Ти хочеш попрощатися.

- Так.

- Вони не пускають.

- Так.

Аарон кивнув.

- Тоді чекай.

Мойсей ледь не розсміявся.