Розділ 24. Тридцять три розвідники

Голос не завжди приходив вогнем, іноді Він приходив думкою, від якої Мойсей спочатку відмахувався, бо думка здавалася йому надто людською і політичною. І надто схожою на те, чого його навчали в палаці: перш ніж повести народ, дізнайся дорогу; перш ніж відкрити ворота, дізнайся, куди вони ведуть; перш ніж сказати «йдіть», знайди тих, хто зможе сказати: «ми бачили». Мойсей не довіряв цій думці  ще й тому, що вона була розумною. Бо після куща, який не згорів, він все ще чекав, що все справжнє має бути неймовірним: вогняним, пронизливим, і таким, щоб земля тремтіла, а серце падало ниць. Але Голос дедалі частіше говорив тихіше. Так, ніби хотів навчити його, що диво не скасовує розум, пророцтво не замінює підготовку, а віра не звільняє людину від відповідальності за дорогу.

Мойсей почув це вночі, коли сидів сам біля старого каналу. Вода була низькою, і на мулистому березі виднілися сліди птахів, кіз і босих людських ніг. Далеко, за стінами, світився палац. Ще далі темніли цегляні ями. Між ними лежав Єгипет — хворий, прекрасний, гнилий, але все ще сильний.

Голос тоді сказав: Шлях має бути побачений. Мойсей підвів голову, і вітер пронісся над водою. Не тільки почутий, а й побачений.

    Мойсей заплющив очі.

- Ким?

Відповідь прийшла не як слово, а як число: тридцять три. Мойсей довго сидів нерухомо, а потім сказав у темряву:

- Розвідники?

Настала тиша, але він все зрозумів. Народ знав пророцтво, старійшини знали таємні списки, раббахи знали про запаси, Аарон знав страхи племен, Ексебед знала стародавні слова. Але ніхто ще не бачив землю, куди можна йти. У розмовах пустеля була то дверима, то могилою. Люди могли повірити Голосу, але коли настане перший голод, перший плач дитини, перша ніч без даху над головою, їм знадобляться не лише слова Мойсея, а їм знадобляться свідки. Ті, хто скаже: ми бачили воду, стоянки, проходи і землю, де можна поставити намети. Шлях є.

Аарон не повірив одразу.

- Ти хочеш попросити фараона відправити розвідників, щоб оглянути землі, куди ми потім підемо від фараона?

- Так.

Аарон довго дивився на нього. Вони сиділи в домі Еліава, за зачиненими дверима. Міра стояла біля вікна. Ексебед була поруч — тиха, але уважна. Старий Еліав сидів біля стіни, закутаний у вовняний плащ. За останні місяці він сильно ослаб, але його розум залишався ясним.

Аарон нарешті сказав:

- Я просто хотів почути це ще раз, раптом удруге це прозвучить менш божевільно.

- Не прозвучало?

- Ні.

Міра схрестила руки.

- Фараон запитає, навіщо.

- Скажу правду.

Аарон прикрив обличчя долонею.

- Ось тепер точно божевілля.

Мойсей подивився на нього.

- Часткову правду.

- Це вже звучить обнадійливо. Продовжуй.

- Скажу, що якщо Єгипет хоче уникнути заколоту, потрібно з’ясувати, чи є можливість переселити частину ізраїльтян на околичні землі, під наглядом царя. Для цього потрібні уповноважені, які оглянуть шляхи, водойми, пасовища та місця для ночівлі.

Міра примружилася.

- Переселення частини?

- Фараон знає, що мова йде про більше.

- А палац?

- Палац почує те, що зможе винести.

Аарон похитав головою.

- Жерці назвуть це зрадою.

- Вони вже називають мене слугою злих духів.

- Дворяни скажуть, що ти хочеш позбавити їх робочої сили.

- Так.

- Ню-ган спробує все зірвати.

- Так.

- І все одно?

Мойсей кивнув.

Еліав тихо запитав:

- Чому розвідники фараона? Чому не послати своїх?

Мойсей повернувся до нього.

- Тому, що якщо наші зникнуть із поселень, то Єгипет це помітить. Якщо їх спіймають у прикордонних землях, їх стратять як втікачів або шпигунів. Але якщо фараон відправить уповноважених, вони пройдуть із печатками, картами, охороною та правом оглядати.

- Єгипетськими очима, - сказала Міра.

- І нашими теж.

Аарон подивився уважно.

- Ти хочеш змішану групу?

- Тридцять три людини: єгипетські чиновники, провідники, писарі і представники ізраїльтян. Але не як раби, а як ті, хто знає сім’ї, худобу, потреби, воду. Нехай палац думає, що це комісія з переселення. Нам потрібні свідки шляху.

Міра посміхнулася.

- Комісія зі свободи. Красиво, писці оцінять.

Ексебед заговорила вперше:

- Якщо фараон погодиться, то це буде не просто дозвіл, а знак, що він уже не вірить у вічність Єгипту.

Мойсей подивився на неї. Вона мала рацію. Просити про таке — означало змусити старого царя визнати можливість виходу, хоча б у формі державного заходу.