*******

Мойсей тихо сказав:

- Я не хочу, щоб мене знову врятували ціною чужого серця.

Леотонас відповіла:

- Тоді не називай мою вірність ціною, а назви її справою.

Він не встиг відповісти, бо в цей час фараон закашлявся. Спочатку тихо, а потім різко, глибоко і з болем. Леотонас кинулася до нього, але він підняв руку. На його губах з’явилася кров, і Мойсей простягнув йому хустку. Старий витер рот, і подивився на червону пляму.

- Ось і вся велич фараона.

Леотонас сказала:

- Треба покликати лікарів.

- Поклич, і завтра Менхотеп рахуватиме мої вдихи.

- Батько!

- Не зараз.

Він подивився на Мойсея.

- Друге прохання.

Мойсей нахилився ближче.

- Слухаю.

- Коли прийдеш просити відпустити народ, прийди спочатку до мене. Не до ради, не до Ню-гана чи на площу. А до мене.

- Ти вже сказав, що не відпустиш.

- Так.

- Тоді навіщо?

- Тому що відмова має бути висловлена між нами раніше, ніж це переросте у війну між світами.

Мойсей дивився на нього.

- Ти хочеш сам сказати «ні»?

- Так.

- Чому?

Фараон слабо посміхнувся.

- Тому що це остання влада, яка в мене залишилася: не дозволити іншим сказати моє «ні» замість мене.

Це було страшно, велично і шкода. Все одразу.

Мойсей кивнув.

- Я прийду.

- Скоро.

- Так.

Фараон заплющив очі.

- Третє прохання.

Леотонас прошепотіла:

- Досить.

- Ні, останнє.

Він розплющив очі й подивився на Мойсея так само, як дивився багато років тому, коли той був хлопчиком біля карти і запитував, чи володіє цар землею, на яку дивиться зверху.

- Якщо я не доживу… - його голос затремтів, але він продовжив, - і якщо Ню-ган сяде на трон до Виходу, не вір жодному його першому слову.

- Я й так йому не вірю.

- Ні, ти не розумієш. Він може бути розумним, може запропонувати переговори, пом’якшення, нові норми, суд, навіть часткову свободу. І не тому, що став милостивим, а щоб дізнатися, хто готовий піти, і вдарити по них списом. Він буде посміхатися, якщо це дасть йому більше крові потім.

- Я знаю його.

- Ти знаєш його гордість, а я знаю палац, який дасть йому інструменти.

Мойсей запам’ятав. Фараон стиснув його зап’ястя, слабенько, але наполегливо.

- Не дай йому вибрати поле.

- Яке поле?

- Єгипетське. Суд, рада, закон, військовий порядок. Там він сильний. І якщо Голос веде тебе, то нехай Він поведе тебе туди, де Ню-ган не знає землі.

- Пустеля?

Фараон кивнув.

- Пустеля страшна, і трон її не розуміє. Це твоя перевага.

Мойсей вперше почув у його голосі не лише попередження, а царську пораду від людини, яка все життя знала владу зсередини.

- Ти допомагаєш мені проти Єгипту, - сказав Мойсей.

Старий заплющив очі.

- Я допомагаю тобі проти Ню-гана.

- А є різниця?

- Для мене — так.

- А для історії?

Фараон ледь посміхнувся.

- Історія — погана дочка, яка рідко дякує батькам за тонкощі.

Сонце майже сіло, сад став синім, а вода у фонтані потемніла, і стала наче метал. Фараон втомився, і це було видно в кожного його подиху. Леотонас накрила його плащем.

Мойсей стояв поруч, і він зрозумів головне, що час  не закінчився, але початок Виходу вже закінчувався. Кожна нова таємна зустріч могла стати останньою, кожен запас — знайденим, кожен раб — схопленим, а кожна затримка — подарунком Ню-гану. І все ж не можна було просто втекти, бо народ не був стадом. Вихід вимагав не тільки знака згори, але й готовності знизу.

Мойсей відчував, як два страхи стискають його з різних боків. Якщо поспішить — погубить людей пустелею, якщо зволікатиме, то віддасть їх Ню-гану.

Фараон ніби прочитав його думки.

- Тут немає однозначного рішення, - сказав він.

Мойсей подивився на нього.

- Що?

- Ти шукаєш чисте рішення. Таке, де ніхто зайвий не помре, ніхто не постраждає і не буде поранений. І Бог підтвердить кожен твій крок вогнем. Такого не буде.