Розділ 23. Останнє прохання старого царя

Старий фараон почав помирати не в ліжку, і це було схоже на нього. Він не любив робити те, чого від нього чекали. Навіть хвороба, здавалося, мала підкорятися його звичці триматися прямо.

Того дня він наказав винести себе в сад, біля особистих покоїв, до фонтану, де колись навчав маленького Мойсея відрізняти лотос від папірусу. Лікарі заперечували, жерці говорили про погані знаки, а Хетум, начальник внутрішньої варти, пропонував хоча б поставити ширми, щоб ніхто зі слуг не побачив слабкість царя.

Фараон відповів на це:

- Сонце теж заходить на очах у всіх.

Після цього ніхто вже не сперечався, і його посадили в низьке крісло, біля води.

Над садом стояло пізнє золоте світло. Вітер ворушив листя смоковини, а в фонтані повільно падала вода, розбиваючись об кам’яну чашу. Поруч сиділа Леотонас, без прикрас.

Відтоді, як палац відібрав у Мойсея ім’я її сина, вона дедалі рідше носила золото. Спочатку це дратувало палац, потім це стало новим приводом для шепотіння, а згодом всі звикли — так само, як звикають до тріщини в стіні, якщо вона не обвалює будинок одразу.

Фараон дивився на воду. Його рука, тонка і майже прозора, лежала на підлокітнику. На пальці ще був царський перстень, але тепер він здавався занадто великим та важким для кістки.

- Він прийде? - запитав старий.

Леотонас відповіла не відразу.

- Якщо ти послав за ним, то прийде.

- Навіть після всього?

- Особливо після всього.

Фараон слабо посміхнувся.

- Ти все ще віриш у нього більше, ніж він сам.

- Ні, батьку, тепер він вірить у щось більше, ніж ми обоє.

Ці слова тихо пролунали між ними, і фараон заплющив очі.

- Так, у цьому й біда.

- Або порятунок.

- Для кого?

Леотонас подивилася на нього, бо вже втомилася відповідати на це запитання. Але вголос сказала:

- Для тих, хто піде.

Фараон розплющив очі.

- А для тих, хто залишиться?

Леотонас мовчала, і в цій тиші була вся країна.

Мойсей прийшов ближче до заходу сонця. Він увійшов до саду без охорони, хоча біля дверей стояли двоє. Вони вже не намагалися його зупиняти, бо ніхто в палаці більше не знав, ким він є офіційно, але всі знали: якщо старий фараон кличе Мойсея, краще не ставати між ними.

Він зупинився біля входу, і на мить йому здалося, що час згорнувся і повернув його назад: той самий сад, той самий фонтан, та сама жінка поруч із царем, той самий запах води і квітучих рослин. Тільки хлопчика більше не було, і цар більше не був тим царем.

Фараон підняв голову.

- Ти прийшов.

- Ви кликали.

- Все ще «ви»?

Мойсей підійшов ближче.

- Сьогодні я не знаю, як правильно тебе назвати.

Старий посміхнувся куточком губ.

- Значить, правда ще жива.

Леотонас встала.

- Я залишу вас.

- Ні, - сказав фараон.

Вона зупинилася.

- Залишся, я занадто довго розмовляв з кожним із вас окремо, і це була одна з моїх помилок.

Леотонас повільно сіла назад, а Мойсей залишився стояти. Фараон вказав на кам’яну лаву навпроти.

- Сядь.

- Я постою.

- Ти все ще впертий.

- А ти все ще наказуєш.

- Звичка старого чоловіка.

Мойсей все-таки сів, і якийсь час вони слухали фонтан. Вода падала, падала та падала. Так спокійно, наче царства не руйнуються, люди не вмирають, діти не народжуються в кайданах, а Бог не кличе народи іти з імперій.

Фараон першим порушив мовчання.

- Ти продовжуєш ходити таємними дорогами.

- Так.

- Я знаю.

- Я не ховаюся від тебе.

- Ховаєшся від Єгипту.

- Єгипет перетворив правду на злочин.

Старий не став сперечатися, і це здивувало Мойсея більше, ніж суперечка.

- Скільки їх, вже готових? - запитав фараон.

Леотонас різко поглянула на батька, а Мойсей повільно відповів:

- Ніхто не готовий до свободи повністю.

- Не ховайся за мудрими фразами. Скільки?

- Достатньо, щоб почати, але недостатньо, щоб не боятися.

- Страх буде завжди.

- Так.

Фараон кивнув.

- Добре, що ти це зрозумів.