*******

Аарон ходив злий, наче поранений звір.

- Ось чому я казав, що таємниця — це тягар, а не іграшка.

Мойсей відповів:

- Не всі чутки походять від наших помилок.

- Але кожна наша помилка стала для них домівкою.

Міра сказала:

- Тоді треба знову зібрати раббахів.

- Зберемо, - сказав Мойсей.

Аарон подивився на нього.

- І що ти їм скажеш?

Мойсей не відповів, тому що не знав.

Зустріч відбулася в каменоломні. Тій самій, де три роки тому вперше голосно пролунало «ам». Тепер люди прийшли не тільки з надією, а з підозрою. І Мойсей бачив це на обличчях.

Аарон став поруч з ним.

- Говори коротко, - тихо сказав він.

- Чому?

- Тому що сьогодні довгі промови сприймуть як дим.

Мойсей вийшов у центр, де лампа горіла між каменями. Він міг би почати з виправдань: я не вбивця, не чаклун, не зрадник, не служу злим духам і не віддам ваших дітей пустелі. Все це було би правдою, але поставило б його ім’я в центр. А ім’я не мало бути центром. Він раптом зрозумів відповідь ще до того, як сформував її. Але все одно запитав у себе: Хто захистить моє ім’я?

Тиша в каменоломні стала глибшою, і Голос відповів. Не вогнем чи громом, а тихо, словом в серці:

- Не ім’я веде народ, а шлях.

Мойсей заплющив очі, а потім відкрив.

- Ви багато чули про мене, - сказав він. - Частина — брехня, частина — страх, а частина, можливо, ваші справедливі запитання.

Люди мовчали.

- Я міг би стояти тут до світанку, і захищати своє ім’я. Але тоді ми витратимо ніч на мене, а Єгипет саме цього й чекає.

Шепіт стих.

- Тому я скажу лише одне: не йдіть за моїм ім’ям.

Аарон повільно повернув голову до нього, бо навіть він не очікував.

Мойсей продовжив:

- Якщо ви йдете тому, що Мойсей обіцяв, то не йдіть. Якщо тому, що думаєте, ніби я не помилюся, то не йдіть. Якщо тому, що хочете нового пана замість старого, то не йдіть. Якщо тому, що ненавидите Єгипет і прагнете крові, — не йдіть. Якщо тому, що чутки про мене сьогодні здаються вам страшнішими за рабство, — тим більше не йдіть.

Деякі обличчя змінилися, і він побачив гнів, страх та здивування.

- Але якщо ви знаєте, що ваші діти не повинні з’являтися на світ у списках майна. Якщо знаєте, що Бог ваших батьків не створив людину для батога. Якщо знаєте, що краще важкий шлях, ніж передбачувана смерть душі. Якщо за ці роки ви навчилися зберігати сили, ділити хліб, не мститися завчасно, не кидати слабких, говорити «мій рід» там, де Єгипет вчив говорити «ми», — тоді не дивіться на моє ім’я.

Він вказав на землю.

- Дивіться на шлях.

Старий із далекого поселення запитав:

- А якщо шлях уб’є нас?

Мойсей відповів чесно:

- Дехто помре.

Повітря стало важким, але він не пом’якшав.

- Дехто помре, навіть якщо ми залишимося. Різниця тільки в тому, заради чого житимуть ті, хто виживе.

Жінка, з дитиною на руках, запитала:

- А якщо ти сам злякаєшся?

Аарон уважно подивився на Мойсея, і той відповів:

- Тоді Аарон вдарить мене словами, а якщо не допоможе, то Міра чимось важчим.

Вперше, за весь вечір, хтось коротко засміявся.

Міра підняла брову.

- І я вже вибрала чим.

Сміх поширився ширше. Хоч і нервовий, але жвавий.

Мойсей продовжив:

- Ви хочете знати, хто я? Я сам до кінця не знаю. Син рабині, син дочки фараона, вихованець палацу, людина ям. Той, кого Єгипет записав брехнею, і той, хто почув Голос і все ще сперечається з Ним. Цього достатньо, щоб не робити з мене ідола.

Він зробив паузу.

- Але шлях не почався з мене, і не закінчиться мною. Він почався в кожному домі, де мати відклала жменю борошна. В кожній дитині, яка вивчила слово «ам». В кожному чоловікові, який стримав ніж, коли хотів помститися. В кожній жінці, яка зберегла імена, і в кожному старику, який вирішив дожити до виходу, хоча би в пам’яті інших.

Еліав тихо сказав:

- А якщо Єгипет продовжить паплюжити твоє ім’я?

Мойсей подивився на нього.

- Нехай.

Слово далося важко, але після нього стало легше.

- Нехай пишуть. Нехай оракули кричать, що я вбивця, чаклун і зрадник. Але якщо я почну споруджувати собі пам’ятник зараз, то ми ніколи не побудуємо дорогу. Моє ім’я або очистить Бог, або зітре пісок, але шлях має залишитися.