*******

Леотонас підійшла тихо.

- Не читай це сам.

- Чому?

- Тому що самотність змушує брехню звучати голосніше.

Він не відривав погляду від папірусу.

- Вони пишуть так, ніби вже вирішили, ким я буду в історії.

- Історія Єгипту завжди спочатку пише вирок, а потім шукає людину, до якої його застосувати.

Мойсей повернувся до неї. Вона виглядала не по-палацовому втомленою, і не від церемоній та розмов. А людиною, яка занадто довго бачить, як руйнується її дім, але ще мусить ходити його залами, з прямою спиною.

- Ти знаєш, хто за цим стоїть? - запитав він.

- Менхотеп, жерці Ра та Осіріса, дворяни, пов’язані з Ню-ганом. Можливо, сам Ню-ган нічого не підписує, але його люди підживлюють вогонь.

- А фараон?

Вона опустила очі.

- Мовчить.

Мойсей кивнув. Він не здивувався, і це було гірше.

- Я можу домогтися, щоб частину записів прибрали, - сказала Леотонас.

- Видали одну — з’являться десять.

- Тоді десять.

- І все життя ходити за їхнім чорнилом?

Вона мовчала, а він провів рукою по папірусі.

- Вони називають мене слугою злих духів.

- Я знаю.

- Зрадником.

- Так.

- Вбивцею дітей.

Леотонас здригнулася.

- Це не втримається.

- Чому?

- Тому що занадто огидно.

Мойсей подивився на неї.

- Ти досі вважаєш, що огида обмежує брехню?

Вона не відповіла, а він пом’якшав.

- Вибач.

- Ні, ти правий.

Вона підійшла ближче.

- Але послухай мене. Вони хочуть, щоб ти розпочав війну за своє ім’я, бо тоді ти перестанеш готувати шлях.

Мойсей посміхнувся.

- Навіть ти говориш як Аарон.

- Значить, Аарон іноді нестерпно правий.

- Іноді?

- Не змушуй мене визнавати більше.

На мить між ними виникла колишня теплота.

Майже сміх.

Майже дім.

Потім він зник.

Леотонас сказала:

- Я можу частково захистити тебе в палаці, але серед народу твоє ім’я захищатимуть не мої укази.

- А що?

Вона не знала, і чесно сказала:

- Не знаю.

Мойсей подивився на папірус.

- Я теж.

Наступного ранку Менхотеп викликав Мойсея до Школи Сонця. І це, саме по собі, було образою, бо Мойсей давно не був учнем. Але жрець знав, що приміщення говорить не менше слів. Золоте коло на підлозі, стіни із законами центру, місце, де одного разу Мойсей отримав удар за питання, — все це мало нагадати йому, хто тут визначає порядок в світі.

Мойсей прийшов без печатки. Менхотеп сидів біля кола, а поруч стояли два храмові писарі та молодий оракул, з блідим обличчям. Той самий, що кричав про духів пустелі.

- Ти кликав, - сказав Мойсей.

Менхотеп підвів очі.

- Я просив прийти.

- Прохання від жерця, з писарями, виглядає як допит.

- Якби це був допит, то тут була би охорона.

- Ти завжди волів, щоб страх сам стояв поруч.

Менхотеп ледь помітно посміхнувся.

- Твоя мова стала грубішою.

- Я частіше буваю там, де слова ще пов’язані з життям.

- Саме про це ми й маємо говорити.

Мойсей мовчав, а Менхотеп розгорнув сувій.

- Храм стурбований, бо ти поширюєш серед робітничих громад ідеї, які можуть призвести до безладу.

- Я вчу людей не мститися.

- Але також вчиш їх вважати себе народом.

- Вони і є народ.

- За чиїм визначенням?

- Не за твоїм.

Оракул здригнувся, а Менхотеп підняв руку, щоб той замовк.

- Бачиш, Мойсею, в цьому твоя небезпека. Ти створюєш мову, яка не проходить через храм: Народ, Голос, Вихід, Істинний. Ці слова не мають місця в Законі Сонця.

- Тому Закон Сонця боїться їх?

- Закон не боїться, він очищає.

- Від чого?

- Від змішання, злих духів і смути.