*******

Фараон знову розсміявся, але тепер тихіше.

- Свобода. Ти вимовляєш це слово так, наче це хліб.

- Ні, хліб легший.

Леотонас дивилася на Мойсея так, ніби бачила його вперше. Не як на дитину з кошика, юнака, якого захищала, чи сина, якого в неї відібрав палац. А як на людину, що стоїть перед чимось, що вже більше за них усіх.

Фараон сказав:

- Це божевілля.

Мойсей відповів:

- Так.

- Це загибель.

- Можливо.

- Це кінець Єгипту.

Мойсей подивився на стіни саду, за якими розкинулися палац, храми, архіви, казарми, сади, піраміди, цегляні ями, води Нілу, дороги, якими біженці прямували до передбачуваної жорстокості. І він згадав всіх: Хадасу, Ірама, Міру, Аарона, Еліава, Осера. Ексебед біля стертої таблички. Леотонас біля річки. Фараона з немовлям на руках. Ню-гана на стіні, що говорив: «Кожен повинен знати своє місце».

І Мойсей зрозумів: Голос не приніс йому нової думки, він доніс ту, яку він боявся додумати.

- Ні, - сказав Мойсей. - Це кінець вашого світу.

Фараон відсахнувся. Не від зухвальства, а від правди, висловленої без ненависті.

Леотонас прошепотіла:

- Мойсей…

Він повернувся до неї. В її очах були сльози.

- А мій світ? - запитала вона.

Питання пролунало тихо, і було страшніше за всі слова фараона. Мойсей відповів не одразу, тому що кохав її. Тому що її руки витягли його з води, і її любов не була брехнею, навіть якщо стала частиною брехні. Тому що її світ був не тільки Єгиптом.

- Тобі доведеться вибрати, — сказав він.

Вона заплющила очі.

- Я вже почала.

Фараон опустився на лаву, і сили остаточно покинули його.

- Ти просиш неможливого.

- Я ще нічого не просив.

- Але попросиш.

Мойсей подивився на нього.

- Так.

- Мене?

- Спочатку вас.

Фараон повільно похитав головою.

- Я не відпущу їх.

Слова пролунали майже беззвучно, але в них вже назрівала майбутня війна.

Мойсей сказав:

- Тоді прийде Той, хто запитає не як син.

- Це погроза?

- Попередження.

Фараон дивився на нього, і в його очах вперше було не батьківське горе, не царська втома, а страх перед Богом.

- Ти став чужим, - сказав він.

Мойсей відчув його біль, але не відступив.

- Ні, можливо я вперше стаю тим, ким був до того, як Єгипет дав мені ім’я.

- Ім’я тобі дала Леотонас.

- А життя — жінка, ім’я якої не можна було вимовляти.

Фараон замовк, Леотонас розплющила очі. І Мойсей зрозумів, що після цієї ночі колишнього дому вже не зібрати.

Голос більше не лунав, вітер стих. Полум’я світильників знову стало звичним, а вода текла вниз, як і належало воді. Але троє в саду вже не були колишніми.

Фараон сидів на лаві, дивлячись у порожнечу. Він побачив кінець світу, але ще сподівався, що це лише нічний страх.

Леотонас стояла між двома чоловіками, яких кохала, і розуміла, що кохання скоро перестане бути мостом. Її розірвуть на дві частини.

Мойсей стояв біля кам’яного столу, і при ньому більше не було печатки фараона, бо він не взяв її тієї ночі. І вперше не відчув себе, без неї, голим.

Фараон підвів голову.

- Іди.

Леотонас зробила крок уперед.

- Батьку…

- Іди, Мойсей.

Його голос був зовсім не царським, а старим і зломленим. Мойсей вклонився, - не низько, але щиро.

- Я не хотів заподіяти вам болю.

Фараон посміхнувся.

- Люди рідко хочуть кінця світу, вони просто слухають Голос, якого інші не чують.

Мойсей подивився на нього.

- Ви теж його почули?

Фараон не відповів, але його мовчання сказало достатньо.

Мойсей пішов до виходу, і Леотонас наздогнала його вже біля дверей саду.

- Зачекай.

Він зупинився, а вона стояла близько, як раніше, коли він був дитиною і збирався зробити щось небезпечне. Тільки тепер вона не могла взяти його за руку і відвести.

- Це правда? - запитала вона.

- Так.

- Ти поведеш їх?