*******

Старий цар розгорнув його.

- Розвідники, зі східних областей, повідомляють про рух серед робітничих поселень. Не повстання, поки що ні. Але старійшини зустрічаються частіше, пісні змінюються, і на різних ямах з’являються одні й ті самі слова. Хтось вчить їх говорити «ам» знову.

Мойсей не змінився на обличчі, але всередині нього все зупинилося. Фараон це побачив.

- Значить, це правда.

Леотонас подивилася на Мойсея. Не звинувачувано, а з болем.

- Ти навчаєш їх? - запитала вона.

- Я вчуся в них.

- Мойсей.

Він подивився на неї.

- Так, я розмовляв з Аароном, Еліавом, Мірою, і з іншими. Ми не готували заколот, ми просто вчили слова, імена, пам’ять. Те, що в них забрали.

Фараон повільно поклав сувій на стіл.

- Ти розумієш, як це виглядає?

- Як злочин?

- Як початок.

- Можливо, це і є початок.

Фараон різко підвівся.

- Початок чого?

Вперше за вечір його голос став царським. Сад ніби здригнувся, і Мойсей теж встав.

- Ви скажіть, бо ви краще знаєте, чого боїться Єгипет.

- Єгипет боїться крові на вулицях, палаючих складів, замулених каналів. Робітників, які вбивають наглядачів, а потім самі гинуть під колісницями. Жінок, які повірять у неможливе, і дітей, яких знову доведеться ховати. Ти думаєш, я боюся твоїх слів? Я боюся того, що слова зроблять з тими, хто не має армії.

- Тож дайте їм можливість піти.

- Куди?

- З Єгипту.

Фараон завмер. Леотонас теж. Але слова пролунали, перш ніж Мойсей усвідомив, що їх вимовив: Вихід з Єгипту. Не прохання про суд, зміну норм, право на школи, пом’якшення закону. Не місце всередині кола, а вихід. Тиша стала такою глибокою, що навіть вода ніби завмерла.

Фараон повільно повторив:

- З Єгипту.

Мойсей дивився на нього, сам вражений ясністю своїх слів. Бо саме це, весь час, стояло за його питаннями. Не виправити ями, зробити батоги м’якшими чи дати рабам кращої долі всередині системи, яка все одно вважатиме їх нижчим класом.

Вийти.

Леотонас прошепотіла:

- Мойсей…

Він не міг відвести погляду від фараона. Старий цар підійшов до нього ближче.

- Ти розумієш, що сказав?

- Так.

- Ні, не розумієш.

- Розумію.

- Тоді скажи мені: хто піде? Робітники північних ям? Південні поселення? Канальні сім’ї? Скотарі Гошена? Ремісники царських складів? Ізраїльтяни, які вже три покоління називають себе єгиптянами? Старі, хворі, жінки з немовлятами? Боржники? Ті, хто боїться власних старійшин? Ті, хто ненавидить інше плем’я більше, ніж наглядача?

- Всі.

Фараон розсміявся. Не від веселощів, а від жаху.

- Всі?

Мойсей повторив:

- Всі, хто захоче йти.

Фараон вхопився за край столу.

- Підняти чотири мільйони людей? Мойсей, це не вихід, це кінець світу.

Слова вдарили в нічне повітря, і саме в цей час сад наповнився вітром, якого не мало бути. Хоча ніч була нерухомою, і вогонь у світильниках горів рівно. Але раптом полум’я витягнулося в один бік, а вода у фонтані затремтіла і по кам’яних каналах пробіг бриз.

Леотонас обернулася, фараон підняв голову, а Мойсей відчув, як світ відступив на крок. Не зник, а відступив: звук води став далеким; світильники — яскравими, але без тепла; місяць — надто близьким; повітря — густим, наче перед грозою, якої не було на небі.

І в цій густоті пролунав Голос Творця, який було чутно не вухами, а глибше. Там, де слово народжується до подиху.

- Мойсей?

Він перестав рухатися, а Леотонас дивилася на його обличчя.

- Мойсей?

Він не відповів, а Голос знову промовив:

- Мойсей?

Фараон подивився на дочку.

- Що з ним?

Леотонас не знала. Але згадала розповідь Ексебед про немовля, яке спочатку слухало, а потім плакало.

Мойсей заплющив очі.

- Хто говорить? - прошепотів він.

Фараон зблід.

- З ким ти розмовляєш? ..

Голос відповів:

- Я той, хто почув їхній крик ще до того, як ти почув їхні імена.

Мойсей розплющив очі. Сад був тим самим, але не тим. За спиною фараона тіні стали глибокими, а за плечима Леотонас світло тремтіло, наче навколо неї стояли невидимі крила. Вода у фонтані текла вгору — чи, може, Мойсею здалося, що текла вгору, бо в ту мить закони всесвіту стали менш непорушними.