*******

Вона дивилася на нього, і всередині неї щось зникло. Не любов до батька, бо вона була занадто давньою, щоб померти за один вечір. Померла дитяча віра. Та сама, з якою вона колись дивилася на нього в тронній залі і думала: якщо батько захоче, то світ зміниться.

Але тепер перед нею сидів не бог Єгипту, не Сонце і не центр світу. Перед нею сидів її старий батько, - розумний, люблячий, переляканий і втомлений. Занадто сильний, щоб бути невинним, і занадто слабкий, щоб врятувати тих, кого любить. І від цього їй стало страшніше, ніж від злоби Ню-гана.

- Ти не можеш? - сказала вона.

Фараон заплющив очі.

- Ні.

Одне слово, яке було маленькою, гіркою правдою.

Леотонас сіла навпроти нього, і вся її лють раптом зникла, залишивши порожнечу.

- Я все життя думала, що ти просто вибираєш, коли діяти.

Він не відповів, а вона продовжила:

- А ти весь цей час рахував, скільки ще можеш не діяти.

Фараон відвернувся.

- Це жорстоко.

- Так.

- Ти права.

Вона подивилася на його руки. Ті самі руки, які колись тримали Мойсея немовлям.

- Що буде, коли ти помреш?

Фараон здригнувся, але не розсердився. Вони обоє занадто втомилися для прикидання.

- Ню-ган стане фараоном, якщо я не встигну змінити порядок.

- Іншого порядку немає.

- Я шукаю.

- Пізно шукати.

Він подивився на неї.

- Можливо.

- Він знищить Мойсея.

- Якщо Мойсей залишиться поруч із троном — так.

- Значить, ти хочеш відштовхнути його, заради його безпеки.

- Я вже почав.

Леотонас відчула, як у грудях стало холодно.

- І не сказав мені.

- Ти б зупинила.

- Так.

- Тому й не сказав.

Вона повільно встала.

- Ти не просто не можеш захистити його ім’я, ти вже вирішив пожертвувати його місцем.

- Щоб зберегти йому життя.

- Знову це життя.

Фараон теж підвівся, спираючись на стіл.

- Так, бо мертві не сперечаються про правду.

- Але ті, хто живе без правди, одного дня можуть перестати бути твоїми.

Ці слова поранили його. І вона побачила це, і не забрала їх.

Фараон тихо запитав:

- Ти обереш його, а не мене?

Леотонас завмерла. Ось воно питання, до якого вони підходили весь цей вечір. Не про закон, трон чи формулювання, а про вибір. Батько чи син, цар чи знайдена дитина. Єгипет, який дав їй царське ім’я, чи Мойсей, який змусив її побачити цінність цього імені.

Вона подивилася на фараона, свого батька, старого чоловіка, якого вона кохала. І вперше любов не підказала послух.

- Я вже вибрала його тоді, біля річки, - сказала вона. - Просто сьогодні ти змусив мене це зрозуміти.

Фараон заплющив очі.

Леотонас підійшла до дверей, і вже біля самого виходу він сказав:

- Я не ворог йому.

Вона зупинилася.

- Знаю.

- Тоді не роби мене ним, в його очах.

Вона обернулася.

- Ти сам став між ним і правдою, і я не ставила тебе туди.

В коридорі на неї чекала Тая, і нічого не запитала. Вона лише поглянула на обличчя Леотонас, і зрозуміла достатньо.

- Він відмовив.

- Ні, - сказала Леотонас. – Гірше, він сказав правду.

Тая нахмурилася.

- Яку?

Леотонас повільно зняла з руки один золотий браслет, потім другий, потім важкий комір, і віддала все Таї.

- Що він не може.

Тая прийняла золото, але не сказала звичного: «Пані, обережно». Можливо, зрозуміла, що це слово більше не має сили.

Леотонас пішла нічним коридором. Без частини золота вона почувалася легшою, і старшою.

Десь, у глибині палацу, лунав слабкий шум води. Фонтани все ще співали, ніби нічого не сталося. Вартові стояли біля дверей, писці спали поруч зі своїми записами, жерці, ймовірно, вже готували нові пророцтва, а Ню-ган, можливо, посміхався уві сні. А Мойсей, десь за стінами палацу, сидів серед людей, яких Єгипет не вважав гідними суду.

Леотонас зупинилася біля вікна. Вдалині, за вежами, чорніла лінія рабських кварталів. Там не було золота, фонтанів і м’яких слів про порядок. Але там, тепер, була частина її серця, бо вона більше не могла належати тільки палацу. І це було початком її справжньої зради. Не проти батька, а проти брехні, яка називала себе коханням, доки не настав час розплатитися за правду.