Розділ 15: Суд, якого немає

Мойсей вперше почув слово «суд» на цегляних ямах. Не від писаря чи жерця, і не від фараона, а від жінки, що сиділа в пилу, з мертвою дитиною на руках.

Її звали Хадаса, і він вже знав це ім’я. Аарон наказав йому вивчити імена, і Мойсей вивчав їх, як колись вивчав мови: повторював, пов’язував з обличчями, з голосами, з болем, з маленькими історіями, які не потрапляли в жоден державний список.

Хадаса — це та жінка, у якої хворіла дитина, і яка ділилася водою з сусідами, навіть коли їй самій не вистачало. І ще вона тихо співала, бо її молодший син засинав лише під старі пісні про зірки.

Тепер ця дитина лежала в неї на колінах і більше не дихала. Йому було три роки, можливо, чотири. В рабських кварталах вік дітей часто рахували не роками, а розливами Нілу, хворобами, видачами зерна і тим, скільки разів мати думала, що не доживе до ранку.

Хлопчика звали Ірам, і він помер на світанку. Не від чуми, удару, чи укусу змії, а від спеки, голоду та брудної води. Три дні тому Хадаса просила звільнити її від зміни, щоб віднести сина до лікаря, біля східного складу. Наглядач сказав, що її норма важливіша за дитячий кашель. Потім вона намагалася піти після роботи, але ворота табору закрили раніше, ніж зазвичай, бо двоє чоловіків, з іншої бригади, нібито втекли.

Наступного дня Ірам не встав, а на третій — помер. Коли Мойсей прийшов вранці з Аароном, Хадаса сиділа біля стіни глиняної хатини, тримаючи дитину, загорнуту в тонке полотно. На її обличчі застиг дивний спокій, який буває у мертвих дітей: ніби вони нарешті перестали сперечатися з світом.

Навколо стояли мовчазні жінки. Чоловік Хадаси, Наам, стояв поруч, зціпивши руки так, що нігті впилися в шкіру.

Аарон підійшов першим, і не став говорити: «Мені шкода». На ямах ці слова були занадто легкими. Він опустився перед Хадасою на коліна, і доторкнувся до тканини, біля ніг дитини.

- Я скажу Еліаву, - промовив він. - Поховаємо до спеки.

Хадаса не підняла очей.

- Ні.

Аарон завмер.

- Що — ні?

- Не поховаємо тихо.

Жінки переглянулися, а Наам стиснув зуби.

Аарон обережно сказав:

- Хадаса…

Вона підняла голову. Її очі були сухі, і від цього страшні.

- Я хочу суду.

Слово зависло в повітрі.

Суд.

Мойсей побачив, як люди навколо ніби відступили, хоча ніхто й не рушив з місця. Навіть Аарон не відразу відповів.

- Хадаса, - сказав він тихо, - ти знаєш…

- Я знаю, що мій син помер, бо мене не відпустили до лікаря.

- Так.

- Я знаю, хто не відпустив.

- Так.

- Я знаю, хто закрив ворота.

- Так.

- Я знаю, хто записав, що води видано достатньо, хоча її розбавили з канави.

Аарон мовчав.

- Отже, я хочу суду.

Мойсей зробив крок ближче.

- Ти його отримаєш.

Всі повернулися до нього. Аарон заплющив очі, а Міра, що стояла біля входу, тихо вилаялася.

Хадаса подивилася на Мойсея так, ніби вперше його побачила.

- Ти можеш винести вирок?

Питання було простим, і Мойсей хотів сказати: так. Бо в нього була печатка, в палаці його слухали, і фараон довіряв йому. І він вже зупинив кілька покарань, змінив норми, змусив писарів переписати неправдиві рядки, передав старійшинам завірені розпорядження. Але обличчя Аарона говорило: не поспішай.

Мойсей все одно сказав:

- Я можу спробувати.

Хадаса сухо посміхнулася, без злості.

- Тоді ти не можеш винести вирок, а можеш зробити спробу.

Ці слова впилися в нього, як скалка.

- Я піду до палацу, - сказав він. - Підніму справу.

Аарон різко поглянув на нього.

- Справа?

- Так.

- Яка справа?

Мойсей не зрозумів.

- Смерть дитини.

Аарон підвівся.

- В книгах його смерті ще немає. Якщо її і запишуть, то напишуть: «хвороба».

- Значить, треба змусити записати інакше.

- Хто змусить?

- Я.

- Кого?

- Писця табору, керівника, наглядача.

- А над ними хто?

- Обласний суддя.

- А над ним?

- Намісник.

- А над ним?

Мойсей замовк.

Аарон зробив крок ближче.