*******

Пізніше, коли люди почали розходитися, Аарон повів Мойсея до старого складу, за поселенням.

Там було тихо, лише вітер шелестів у сухому очереті.

- Тепер говори, - сказав Аарон.

- Що говорити?

- Навіщо ти насправді прийшов.

- Я вже сказав.

- Ти сказав початок, а мені потрібен корінь.

Мойсей подивився на темні обриси ям.

- Я не знаю, хто я.

Аарон схилив голову.

- Це біда багатих.

- Ні.

- Ні?

- Бідні теж не знають, бо Єгипет зробив так, щоб багато хто забув.

Аарон прийняв це.

- Продовжуй.

- Я виріс у палаці, Леотонас врятувала мене, а фараон любив мене як сина. Мене вчили розмовляти з царями, читати договори, бачити брехню в записах. Але чим більше я вчився, тим більше розумів: все, що мені дали, було взято в тих, кому нічого не дали.

- Це прекрасне почуття провини.

- Я не хочу, щоб воно було прекрасним.

- Тоді чого ти хочеш?

Мойсей довго мовчав.

- Правди.

Аарон посміхнувся.

- Всі хочуть правди, поки вона не просить щось повернути.

- Я готовий повернути.

- Що повернути? Тканину, золото, печатку? Спогади Леотонас? Любов фараона? Свою безпеку? Ім’я, яке відчиняє двері?

Мойсей мовчав.

Аарон зробив крок ближче.

- Ось тому я тобі не вірю. Ти прийшов до нас із болем, але ще не знаєш, скільки він коштує.

- Тоді скажи.

- Ні, ціна, названа іншим, буде несправедливою. Справжню ціну людина дізнається, коли сама починає платити.

Мойсей опустив погляд.

- Ти правий.

Це, здається, здивувало Аарона.

- Зазвичай палацові сперечаються.

- Я втомився сперечатися з тим, що є правдою.

- Не втомився, а просто сьогодні отримав по гордості.

Мойсей мимоволі посміхнувся.

- Можливо.

Аарон довго дивився на нього.

- Ти не такий, як я думав.

- Кращий?

- Небезпечніший.

- Для кого?

- Поки не знаю.

Вони стояли мовчки.

Потім Мойсей запитав:

- Чому люди слухають тебе?

Аарон посміхнувся.

- Тому що я голосно лаюся.

- Ні.

- Тому що пам’ятаю, хто кому винен хліб.

- Ні.

- Тому, що якщо я забуду хто хворий, хто голодний, хто посварився, хто втратив сина, хто боїться нічної облави, вони завтра не прийдуть до мене. Народ не слухає людину за гарний голос. Він слухає того, хто пам’ятає його біль, без сувою.

Мойсей повільно кивнув.

- Я хочу навчитися цьому.

- Не можна навчитися пам’яті народу за один урок.

- Тоді це буде багато уроків.

- Ти не витримаєш.

- Можливо.

- Ти весь час кажеш «можливо».

- Тому що боюся обіцяти більше, ніж знаю.

Аарон несподівано розсміявся, коротко та сухо.

- Ось це майже мудрість.

Мойсей теж посміхнувся. Це був перший раз, коли між ними з’явилася не суперечка, а пауза.

Аарон сів на камінь і вказав Мойсею на місце поруч.

- Сідай, принц без печатки.

- Ти теж будеш мене так називати?

- Поки не заслужиш іншого.

Мойсей сів.

- А як заслужити?

- Почни з імен.

- Чиїх?

- Всіх, кого сьогодні бачив.

Мойсей нахмурився.

- Всіх?

- Ти хотів бути корисним? А корисна людина не каже «народ» там, де не знає Хассара, Лібні, Міру, Еліава, Хадасу, Дамара, хлопчика з порізаною ступнею, жінку біля води, старого біля правого краю.

Мойсей заплющив очі й почав згадувати.

- Хассар, троє дітей, його били першим. Лібні. Співає погано, але голосно. Міра. Занадто розумна, щоб говорити безпечно. Еліав. Сказав, що Єгипет забрав слова. Хадаса — дитина хвора. Дамар — зірване плече. Хлопчик… я не знаю його імені.