*******

Мойсею стало важко дихати. Не від запаху глини, а від масштабу. Батіг, голод та цегла були видимими. Але головна робота Єгипту була майже непомітною: він перетворював народ на безліч самотніх сімей, кожна з яких пам’ятала біль, але вже не завжди пам’ятала спільне ім’я.

Під вечір його помітив наглядач.

- Гей! Ти!

Мойсей зупинився.

До нього підійшов широкоплечий єгиптянин з батогом на поясі.

- Ти з якої бригади?

- Канальної.

- Канальної? - наглядач примружився. - Тоді що робиш біля цегли?

- Шукаю родичів.

- Сьогодні всі шукають родичів, коли треба працювати.

Він схопив Мойсея за плече. Рука була важкою, і Мойсей відчув дивний холод: ось як швидко тіло усвідомлює владу іншого, коли в тебе немає знака, що захищає.

- Ім’я?

- Моше.

- Чий?

Мойсей мовчав, і наглядач сильніше стиснув плече.

- Чий?

Навколо почали їх роздивлятися. Міра побачила це з ями, Еліав теж побачив.

Мойсей зрозумів, що якщо він зараз назве себе, то все закінчиться. Наглядач впаде від жаху, а рабів покарають за те, що розмовляли з ним. Його виведуть звідси, звіт піде до палацу, Леотонас дізнається, Ексебед…

Наглядач потягнувся за батіг.

- Значить, втікач?

І в цей момент Міра закричала:

- Він мій!

Всі обернулися, а вона піднялася з глини, важко дихаючи.

- Це мій двоюрідний брат, з канальних, прийшов взнати про хвору матір. Я сказала йому піти, але він дурний.

Наглядач подивився на неї.

- Твій?

- Так, пане.

- Чому не сказав відразу?

Міра вклонилася.

- Тому що дурний, у нас в родині це хвороба.

Хтось у ямі тихо хмикнув, і наглядач вдарив її по обличчю. Не сильно, але достатньо, щоб вона похитнулася. Мойсей зробив крок уперед.

Еліав різко сказав:

- Не треба!

Але було пізно, наглядач вже повернувся до Мойсея.

- Що? Хочеш теж?

Мойсей стояв нерухомо. Всередині все рвалося, йому хотілося вдарити цю людину. Він міг назвати себе, дістати захований під плащем маленький значок палацового проходу, який Леотонас все-таки підклала йому, хоча він не просив. Міг зупинити все це, але не міг. Тому що будь-яка дія зверху обрушиться на тих, хто залишиться внизу.

Міра, тримаючись за щоку, просичала:

- Іди геть, дурню.

Наглядач подивився на неї.

- Завтра будеш на ранній нормі.

Міра вклонилася.

- Так, пане.

Він пішов, а Мойсей стояв, відчуваючи, як сором перетворюється на нудоту. Міра підійшла ближче, на її щоці червонів слід.

- Ось тепер ти побачив достатньо?

- Ти не повинна була…

- Рятувати тебе? Звісно, не повинна. В нас тут взагалі ніхто не робить те, що повинен. В основному те, що доводиться.

- Через мене тебе покарають.

- Мене б і так покарали.

Мойсей не знав, що сказати.

Вона подивилася йому в очі.

- Ти хотів знати правду? Ось вона: твоя жалість небезпечна, якщо ти не можеш залишитися після неї.

Ці слова вдарили сильніше за ляпас.

- Я повернуся, - сказав він.

Міра посміхнулася.

- Всі пани так кажуть, коли йдуть.

- Я не пан.

Вона подивилася на його руки. Незважаючи на грубий одяг, це не були руки з цегляної ями.

- Тоді хто?

Він не відповів.

Міра кивнула.

- Ось з цього й почни.

Він пішов після заходу сонця. Не через головний прохід, а стежкою вздовж старого каналу. Еліав показав йому шлях, не задаючи зайвих питань.

Перед тим, як розлучитися, старий зупинився.

- Ти прийдеш знову?

- Так.

- З печаткою?

Мойсей мовчав.

- Іноді потрібна печатка, - сказав Еліав. - Щоб відкрити склад, зупинити батіг, змусити писаря записати смерть як смерть. Не зневажай інструмент, якщо він розрізає ланцюг.

- Але іноді печатка змушує людей падати.

- Так, але людина важливіша за золото.

Мойсей подивився на нього.