*******

Міра кинула на нього погляд, а старий підняв руку.

- Нехай питає. У нього дивна мова, але вуха, можливо, ще не закриті.

- Чому дивна мова? - запитав Мойсей.

- Ти говориш нашими словами так, ніби вивчив їх у тіні, а не в домі.

Мойсей не відповів, а старий продовжив:

- Що ти хочеш знати?

- Все.

Тепер посміхнулися відразу кілька людей, і старий теж.

- Все не дають навіть царям. Почни з малого.

Мойсей подивився на ями.

- Скільки тут племен?

- Тут чи в Єгипті? Чи в списках? Чи в пам’яті?

- Це різні відповіді?

- Звичайно.

Старий вказав на людей під навісом.

- В цій бригаді — родини Леві, Ефра, Сема, Хасара, Даніта, і люди з північних областей. Є дві родини, які вже три покоління називають себе єгипетськими, коли приходить податківець, та ізраїльськими, коли ховають померлих. В сусідній ямі — інші, в південних кварталах — ще інші. У кожного свої старійшини, свої знаки та слова.

- Але ви один народ?

Настало гірке мовчання, а потім Міра сказала:

- Це ти гарно сказав.

Старий подивився на Мойсея.

- Якою мовою розмовляє твоя мати?

Питання пролунало несподівано, і Мойсей завагався. Старий це помітив.

- Бачиш? Навіть у тебе питання крові починається з мовчання.

- Я знаю єгипетську, фонесійську, перську, семітську…

- Я не питав, що ти знаєш. Я запитав, якою мовою твоя мати кликала тебе до обіду.

Мойсей опустив очі.

Ексебед співала семітською, а Леотонас кликала його по-єгипетськи. Яка з них була відповіддю?

- Не знаю, - сказав він.

Старий кивнув.

- Тоді ти ближче до нас, ніж здається.

Мойсей підвів очі.

- Чому?

- Тому що Єгипет зробив з нами те саме.

Старого звали Еліав. Колись, сказав він, його батько знав три діалекти Ізраїлю, і міг розмовляти з старійшинами різних поселень без перекладача. Його дід пам’ятав давні пісні, довші за дорогу від Гошена до царських складів. Його прадід умів читати знаки, які потім заборонили дітям.

- А ти? - запитав Мойсей.

Еліав посміхнувся.

- Я вмію рахувати удари батога, борги та дні до розливу. Це освіта, яку Єгипет щедро дає.

- І ніхто не навчає дітей?

Міра різко сказала:

- Тихіше.

Мойсей зрозумів, що поруч могли слухати.

Еліав все одно відповів:

- Іноді вчать, вночі, на пилу та черепках. І швидко стирають за собою. Якщо дитина розумна — це радість і страх. Але розумна дитина ставить питання, які ведуть до слів, і які ведуть до пам’яті. А пам’ять веде до покарання.

Мойсей згадав Птахмера, який казав, що письмо — це голос, який пережив рот.

Єгипет не просто забороняв ізраїльтянам вчитися. Він намагався зробити так, щоб їхні голоси не пережили їхніх ротів.

- А обряди? - запитав він. - Знаки? Паролі?

Еліав придивився до нього уважніше.

- Хто тобі про це сказав?

- Я чув.

- Від кого?

Мойсей не відповів.

Міра сказала:

- Він точно з палацу.

Чоловік у робі підвівся.

- Тоді навіщо ти привела його сюди?

- Тому, що якби палац хотів покарати нас, він би не послав хлопчика з голодними очима.

- Я не хлопчик, - сказав Мойсей.

Міра подивилася на нього.

- Тут це не вік, а досвід.

Еліав тихо розсміявся, потім закашлявся.

Коли кашель минув, то він сказав:

- Так, у нас є знаки, бо слова вкрали. В одного племені один діалект, в іншого — другий. Одні моляться так, інші інакше. Одні називають Отця стародавнім ім’ям, інші бояться його вимовляти. Дехто поклоняється Осірісу під час жнив, а вночі шепоче молитву Великому Духу. А деякі вже забули, кому треба шепотіти.

- Чому ви не збираєтеся разом?

Тепер сміх був злим.

- Де, в храмі? На площі? Біля воріт палацу? Нам закон забороняє збори.

- А таємно?

- Таємно можна зібрати десять чи двадцять. Сто — вже чутка. Тисяча — заколот. А нас мільйони, кажуть писарі. Тільки мільйони, які не можуть покликати одне одного, одним словом.