*******

Якийсь хлопчик спробував витягнути у нього маленький мішечок, але Мойсей схопив його за зап’ястя. Хлопчик завмер, очікуючи удару, але Мойсей відпустив.

- Не в мене, - сказав він.

Хлопчик відскочив.

- Так в тебе нічого брати, пан без золота.

Мойсей мимоволі доторкнувся до грудей, золотої печатки не було. Але щось у ньому все одно видавало палац. Постава чи мова? Чистота нігтів чи звичка дивитися прямо? Або просто те, що він ще не навчився рухатися так, як рухаються люди, які звикли поступатися дорогою чужій владі.

І чим далі він ішов, тим більше розумів: зняти золотий знак легше, ніж зняти роки, прожиті під захистом його світла.

Цегляні ями відкрилися раптово, - не як місце, а як рана. Земля тут була розрізана широкими брудними канавами, де вода змішувалася з мулом, соломою та людським потом. Навколо стояли ряди форм для цегли. Сотні людей місили глину ногами, виносили сирець на сонце, перевертали вже підсохлі цеглини, складали їх у довгі ряди, які потім відвозили до нових будівництв фараона.

Тут не було палацової тиші. Звідусіль долинав скрип кошиків, кашель старих, плач дітей, удари батогів, команди та грубий сміх наглядачів. Серед цих звуків Мойсей розрізняв шурхіт соломи, стогін людини, яка підняла занадто важкий вантаж, і дзвін рахункових каменів у руках писаря.

Потім в обличчя вдарив запах мокрої глини, диму від печей, кислої води та гарячої шкіри. І ще запах втоми, яку неможливо змити.

Мойсей зупинився на краю однієї ями. Він бачив цегляні двори раніше: здалеку, з колісниці, і з печаткою на грудях. У супроводі чиновників, які показували йому акуратні ряди і говорили про «продуктивність».

Але зараз все було інакше, тут було друге обличчя. Один чоловік стояв по коліна в глині і місив її ногами, хоча одна нога була перев’язана брудною тканиною. Дві жінки несли форми удвох, бо кожна окремо вже не могла підняти. Дівчинка, років восьми, збирала розсипану солому з землі, озираючись, щоб її не вдарили за повільність. Старий сидів біля стіни з цегли і намагався віддихатися. Наглядач йшов до нього.

Мойсей зробив крок уперед, і зупинився. Без печатки він був ніким. Якщо він втрутиться, то старого, можливо, покарають пізніше. Якщо назве себе, то всі знову впадуть у пилюку.

Наглядач схопив старого за плече.

- Вставай, кістлявий!

Старий спробував підвестися, але не зміг. Удар батога прийшовся йому по спині. Мойсей стиснув кулаки. Ще один удар, старий не закричав, а лише видихнув, ніби з нього вийшло останнє повітря.

Тоді з ями піднявся молодий чоловік.

- Він не може!

Наглядач обернувся.

- А ти можеш замість нього?

Молодий замовк.

Наглядач посміхнувся.

- Добре, його норма — тобі.

Чоловік опустив голову, а старий щось прошепотів. Мойсей не розчув, але побачив, як той заплакав. Не від болю, а від того, що став тягарем для іншого.

Мойсей відвернувся, бо сором знову піднявся в ньому, - гарячий та їдкий. Він прийшов шукати правду, яка не потребувала його благородного жесту. Вона просто продовжувала місити глину.

Він спустився в робочу зону, намагаючись не привертати уваги. Але це було неможливо, бо нові обличчя помічали відразу. Особливо такі, як у нього. Не місцевий, не наглядач чи чиновник. Не справжній раб, бо занадто прямо тримає плечі.

Біля складу соломи його зупинила жінка, з гострим обличчям.

- Ти чий?

Мойсей згадав ворота.

- При канальних.

- Це не канали.

- Я прийшов шукати родичів.

Вона примружилася.

- Яких?

Він не знав, і тому зрозумів, що помилився. У рабів родичі мали імена, сім’ї та старійшин. Не можна просто прийти «шукати родичів», які ходять по ринку.

Жінка помітила.

- Ти не звідси.

- Ні.

- З палацу?

Мойсей не відповів, і вона відступила на півкроку. Не зі страху, а з готовності втекти.

- Я не прийшов шкодити, - сказав він.

- Так кажуть ті, хто ще не вирішив, яку користь можна з нас витягнути.

- Мені потрібні відповіді.

- Тоді йди до писців, вони люблять відповіді.

- Писці роблять записи, вони не кажуть правду.

Вона посміхнулася.

- А ти хочеш правду? За правду тут б’ють дорожче, ніж за вкрадену солому.

Мойсей подивився на неї.

- Як тебе звати?

- Навіщо?

- Щоб знати, з ким розмовляю.

- А якщо я не хочу, щоб ти знав?

Він замовк, а вона ще кілька миттєвостей вивчала його. Потім сказала: