*******

Біля наступних воріт писар підхопився так швидко, що перекинув чорнильницю.

- Вибачте, пане!

Чорнило потекло по столу. Мойсей хотів сказати, що нічого страшного. Але писар вже метушився, витираючи пляму рукавом, хоча рукав був чистим і дорогим.

- Заспокойся, - сказав Мойсей.

Писар завмер. Слово прозвучало не як прохання, а як наказ. І Мойсей сам це почув.

Писар опустив голову.

- Так, пане.

Мойсей ішов далі, а ланцюжок на шиї тихо ковзав по тканині.

У жіночому крилі служниці розступалися швидше, ніж зазвичай. В архівному проході двоє молодих писарів перервали розмову на півслові. А біля північної галереї жрець, який раніше завжди дивився на нього зверхньо, тепер вклонився неглибоко, але достатньо, щоб визнати печатку.

Влада не входила в людину відразу, спочатку вона входила в простір навколо нього. Двері відчинялися, голоси стихали, люди змінювали поставу, за очима приховували свої думки. І якщо людина була неуважна, то вона могла сприйняти це за власну велич.

Мойсей помітив, що йде рівніше та повільніше. Так, ніби всі ці поклони справді належали йому. І йому стало соромно за себе, хоча ще недостатньо.

Наступного дня він вирушив до північних областей. Його загін був невеликим: шість охоронців, два писарі, Хетум, як помічник для зв’язку з місцевою охороною, Самах, який наполіг на тому, щоб супроводжувати його «заради задоволення спостерігати, як юна совість намагається сперечатися з господарськими книгами», і кілька слуг.

Печатка фараона висіла у Мойсея на грудях. Іноді він забував про неї, але потім хтось помічав її — і світ знову змінювався.

На першій заставі начальник поста вийшов сам, хоча зазвичай посольських чиновників зустрічав молодший офіцер. Він запропонував воду, фініки, свіжих коней, нічліг, двох провідників і чомусь козеня.

- Козеня нам не потрібне, - сказав Мойсей.

Начальник поста зблід.

- Воно погане?

- Я не знаю, просто воно мені не потрібне.

 - Може замінити на ягня?

Самах відвернувся, щоб приховати посмішку, а Мойсей закотив очі.

- Залиш козеня його матері.

Начальник поста не зрозумів, але вклонився так, ніби почув мудрість древніх.

Коли вони виїхали, Самах сказав:

- Вітаю, ти щойно заснував нову школу милосердя до козенят.

- Це смішно?

- Ні, це влада. Людина не зрозуміла твоєї думки, але вже готова виконати її як закон.

Мойсей подивився на печатку.

- Через це?

- Через те, що за цим стоїть.

- Фараон?

- Армія, податки, суд. І можливість як підвищення, так і можливість страти. І так, трохи фараон.

Мойсей мовчав.

Самах став серйознішим.

- Стережися, Мойсею. Найприємніше у владі не те, що ти можеш наказати, а те, що тобі перестають заперечувати.

Північні області зустріли їх пилом і запахом мокрої глини. Канальні роботи йшли вздовж довгої низовини, де Ніл, під час повені, заходив на поля. Земля тут була родючою, але вимагала постійної праці: чистити русла, зміцнювати береги, піднімати насипи та відводити воду. Якщо канал забивався, то урожай гинув. Коли насип проривався, то села йшли під воду. А коли роботи затримувалися, то чиновники писали до столиці: винні робітники. А робітники листів не писали, бо в них не було такого права.

Коли загін Мойсея під’їхав до головного табору, місцевий управитель, на ім’я Дахур, зустрів його з почестями. Занадто великими, як для інспектора.

Перед воротами табору вишикували робітників, з кошиками та лопатами. Поставили стіл з хлібом, сіллю та вином, і підняли прапор Сонця. Дахур був круглолицим чоловіком із гладким обличчям, м’якими руками та голосом, який намагався бути шанобливим ще до того, як він вимовляв слова.

- Пане посол! Нарешті світло фараона дійшло до наших скромних робіт!

Самах тихо сказав:

- Друга людина за рік, у якої скромність товща за золотий пояс.

Мойсей не посміхнувся, бо дивився на робітників. Ізраїльтяни стояли в рядах, - чоловіки, жінки та діти. Їхня шкіра потріскалася від сонця, а плечі були натерті ременями кошиків. Ноги в багнюці, очі опущені. І в багатьох, на руках, були свіжі сліди мотузок.

- Чому вони стоять тут? - запитав Мойсей.

Дахур моргнув.

- Щоб привітати печатку фараона, пане.

- Вони мають працювати?

- Звісно.

- Тоді чому ти зупинив роботи, заради вітання?

Управитель розгубився.

- Я хотів проявити повагу.

- Мені чи фараону?

- Фараону, пане.