*******

Він довго мовчав, а потім сказав:

- Я не знаю, чия кров в мені говорить.

Ексебед стиснула його руку трохи сильніше.

- Кров не говорить сама по собі, її вчить серце.

- А якщо серце розділене?

- Значить, воно ще живе.

- Ню-ган не розділений.

- Ні, він міцний, як камінь.

- Це сила.

- Це небезпека, бо камінь не вагається, коли падає на людину.

Мойсей подивився у вікно. Ніч була теплою, за стінами палацу десь далеко гавкали собаки, на вежах ходили вартові. Єгипет спав, але його влада ніколи не спала.

- Він стане фараоном, - сказав Мойсей.

Ексебед не відповіла.

- Ти теж так думаєш?

- Я думаю, що багато хто вже поводиться так, ніби він став.

- Тоді часу менше, ніж здається.

Ексебед уважно подивилася на нього.

- Часу на що?

Мойсей відповів не одразу, бо сам ще не знав. Для правди, вибору чи народу? Чи заради виходу, який ще не мав назви?

Він лише сказав:

- Щоб зрозуміти, де я перебуваю.

Ексебед взяла чисту тканину, витерла кров з його пальців і тихо промовила:

- Іноді людина дізнається, де перебуває, лише коли хтось намагається вказати їй місце.

Наступного дня Ню-ган приніс жертву в храмі Ра. Це було звичною справою, але цього разу жерці влаштували особливо пишну церемонію. Менхотеп сам стояв біля вівтаря, дворяни зібралися в першому ряду, а військові — в другому. Слуги говорили, що спадкоємець просив богів зміцнити його руку, для захисту Єгипту.

Мойсей не пішов. Він залишився в бібліотеці й читав старі договори між царствами.

Але ввечері Самах прийшов до нього і сказав:

- Ти повинен знати, що сьогодні про тебе говорили.

- Хто?

- Всі, хто говорив про Ню-гана.

- Що саме?

Самах сів навпроти.

- Що Єгипту потрібен спадкоємець із чистою кров’ю, твердою рукою та вірністю Сонцю.

Мойсей посміхнувся.

- Значить, нічого про мене.

- У палаці часто говорять про людину, не називаючи її імені, бо так безпечніше.

- І що ти думаєш?

Самах подивився на нього без звичної іронії.

- Гадаю, ти сьогодні став для Ню-гана корисним ворогом.

- Корисним?

- Так, спадкоємцю потрібен образ того, від чого він, начебто, захищає Єгипет. Чужа кров, питання, співчуття до рабів. Тобто, занадто розумний підкидьок поруч із фараоном. А ти зібрав у собі все, чим він буде лякати двір.

Мойсей закрив сувій.

- Чому правда програє?

Самах знизав плечима.

- Правду, зазвичай, пише переможець.

Мойсей подивився на рядки договору, і знаки, раптом, здалися йому крихкими. Все можна переписати: походження, вчинок, провину, навіть життя, як колись записали його. Єгипет умів перетворювати брехню на історію, а Ню-ган - презирство на політику. І Мойсей вперше чітко зрозумів: між ними почалася війна, яку ще ніхто не оголосив. Не за трон, а за право сказати, що таке Єгипет.

Для Ню-гана Єгипет був центром, якому все належить. А для Мойсея Єгипет ставав питанням, на яке все важче було відповісти без болю.

Увечері він вийшов на мур, - з дозволу Хетума, який тепер ставився до нього з обережною повагою. Зверху палац здавався нерухомим, майже вічним. Усередині сяяли сади і зали, а за зовнішньою стіною тягнулися квартали робітників, склади, майстерні, дороги, канали, а далі — темна лінія рабських поселень.

Десь там жили люди, чий бруд Ню-ган зневажав. Бруд глини, праці та крові. Бруд народження поза золотим колом.

Мойсей подивився на свої перев’язані долоні. Поводи здерли шкіру, але біль був правильним. Він нагадував, що навіть той, хто стоїть у колісниці, тримається за силу коней, - живих істот, яких можна зламати, якщо тягнути поводи надто грубо. Але Ню-ган цього не розумів, або не хотів розуміти.

За спиною почулися кроки, і Мойсей обернувся. На стіну піднімався Ню-ган. Він був без свити, військових та жерців. І це було гірше, ніж публічна сцена.

Він зупинився за кілька кроків.

- Гарний краєвид, - сказав Ню-ган.

- Так.

- Звідси добре видно, де закінчується палац.

- І де починається все інше.

Ню-ган посміхнувся.

- Все інше існує, щоб палац стояв.

Мойсей повернувся до нього.

- Ти справді в це віриш?