*******

Мойсей дивився на них, і тепер він бачив не просто людей вдалині, а цілісну систему.

Канали, які годували палац, і склади, які годували армію. Дороги, якими возили данину, і армію, яка охороняла ці дороги. Данина, яка зміцнювала трон, і трон, який називав це порядком. Все було пов’язане, наче коло на стіні Школи Сонця.

Але за межами столиці це коло почало тріскатися. Вже на четвертий день вони зустріли першу колону біженців, які йшли з півночі.

Не строєм і не караваном, а просто потоком втомлених тіл. Жінки несли вузли, старі брели, спираючись на палиці, діти йшли босоніж, надто тихо, як для дітей. Двоє чоловіків тягли на саморобних ношах хворого, але по його нерухомій руці Мойсей зрозумів, що він вже помер.

Провідник сказав:

- Вони з земель, біля кордонів Бога Баала, там знову війна.

Самах, що їхав поруч із Мойсеєм, плюнув у пил.

- Баал любить сварки та війни. Його жерці вміють знаходити честь там, де пахне чужим зерном.

Мойсей наказав зупинитися, але начальник охорони нахмурився.

- Пане посол, це нерозумно. Ми не знаємо, чи немає серед них розбійників.

- Серед них є діти.

- Розбійники теж бувають серед дітей.

Самах тихо сказав:

- Він не зовсім неправий.

Мойсей все одно зійшов з колісниці.

Біженці зупинилися на відстані. Вони побачили прапор Єгипту і злякалися. Не зраділи, а злякалися. І це здивувало Мойсея.

Він звик думати, що за межами Єгипту сонячний знак означає захист, бо так говорили звіти. Але ці люди дивилися на нього, як на чергову силу, яка може забрати те, що в них залишилося.

Мойсей підняв руки, показуючи, що не тримає зброї.

- Ми не чіпатимемо вас.

Старий попереду не відповів.

- Звідки ви йдете?

Старий сказав грубою семітською мовою:

- З місця, якого більше немає, воно спалене.

Мойсей зрозумів його без перекладача. Самах кинув на нього швидкий погляд.

- Хто спалив його? - запитав Мойсей.

- Люди царя Хазада, або люди його брата. А може приверженці Баала. Коли будинок горить, пане, вогонь не називає імені.

Жінка поруч тримала немовля, і Мойсей глянув на дитину. Мати помітила його погляд і притиснула немовля міцніше. Жест був швидким та інстинктивним. Це був захист від нього.

Мойсей відступив на півкроку.

- У нас є вода, - сказав він. - І трохи хліба.

Начальник охорони підійшов ближче.

- Пане, запаси розраховані…

- Дай їм воду і хліб.

- Якщо ми будемо годувати кожного, кого зустрінемо, то самі залишимося голодними.

Мойсей подивився на нього.

- Тоді запишеш у звіті: Єгипет був достатньо великий, щоб брати данину, але занадто малий, щоб дати дітям води.

Начальник охорони стиснув щелепи.

- Так, пане.

Роздача зайняла менше години. Біженці пили жадібно, але з побоюванням. Ніхто не дякував голосно, і тільки старий підійшов до Мойсея і запитав:

- Єгипет забирає людей у рабство?

Питання було прямим, і тому Мойсей відповів не одразу.

- Так.

- Але годує?

- Іноді.

Старий кивнув, ніби порівнював дві болі.

- Тоді багато хто з нас дійде.

- Куди?

- До ваших кордонів. Краще жити рабом біля стіни, ніж вільним серед мечів.

І пішов старий далі, а Мойсей стояв у пилу і дивився йому вслід. «Краще рабом біля стіни». Ці слова були гіршими за образу Єгипту, хоча вони були виправданням його існування.

Через два тижні вони прибули до Харбоату.

Місто лежало в сухій долині між низькими пагорбами, де видобували мідь. Формально ним правив місцевий цар, але на воротах висів сонячний знак Єгипту. Це означало: цар править, поки платить.

Мойсея зустріли з почестями, музикою та квітами. Солдати стояли в начищених обладунках, а слуги з чашами вина.

Цар Харбоата, на ім’я Тарак, товстий, усміхнений, і з руками, усіяними перстнями, вийшов до нього сам.

- Посланець великого фараона! Світло Єгипту осяяло наш скромний дім.

Самах нахилився до Мойсея і прошепотів:

- Коли людина тричі каже «скромний», шукай, що вона вкрала.

Мойсей ледь стримав посмішку.

В палаці Харбоата було багато міді, аж занадто багато. Мідні чаші, мідні світильники, мідні пластини на дверях, мідні прикраси на стінах. Але у звітах до Єгипту писали, що видобуток скоротився через обвали, хвороби робітників і брак води.