*******

Фонесійська мова не була схожа на єгипетську. У ній було більше руху, солі, торгівлі, кораблів та вітру. Слова здавалися легшими, але під легкістю ховалася хитрість. Одне висловлювання могло означати «я поважаю тебе», «я готовий обдурити тебе» і «я вже знаю, що ти брешеш».

Самах навчав Мойсея не тільки словам, а й інтонаціям.

     — Послухай, як людина запитує про ціну, — казав він. — Якщо вона говорить надто байдуже, значить, річ їй потрібна. Якщо надто захоплюється — хоче збити ціну. Якщо хвалить твою мудрість — тримай гаманець міцніше.

— А якщо говорить правду?

Самах розсміявся.

— Тоді, мій хлопчику, переконайся, що він не хворий.

Але пізніше, коли вони залишилися наодинці, Самах сказав уже без сміху:

     — Правда теж має звук. Просто люди рідко слухають достатньо довго.

— Який?

— Вона не поспішає сподобатися.

Мойсей запам’ятав і це.

У дев’ять років його почали вчити перської мови.

Вчителькою була жінка.

Це здивувало двір.

Її звали Аршана. Вона прибула з караваном зі східних земель, і колись служила при дворі залежного царя, доки війна не перетворила царя на боржника Єгипту. Тепер вона перекладала листи, які чоловіки читали з поважним виглядом, хоча розуміли лише кожне друге слово.

Аршана була високою, сивою, з очима кольору сухої землі перед дощем. Вона відмовилася кланятися Мойсею надто низько.

     — Я буду вчити тебе мови царів, які не вважають твого фараона єдиним сонцем, — сказала вона під час першої зустрічі.

Птахмер, який був присутній у кімнаті, ледь не подавився.

Мойсей відразу вирішив, що слухатиме її уважно.

Перська виявилася мовою відстаней.

У ній відчувалися степи, гори, довгі дороги, намети, коні, зимове повітря, військові союзи, клятви під відкритим небом. Якщо єгипетська мова стояла як колона, фонесійська пливла як човен, то перська їхала — швидко, прямо, з пилом за спиною.

Аршана вчила його не тільки говорити, а й мовчати.

     — На Сході, — казала вона, — людина, яка занадто швидко відповідає, показує, що боїться тиші.

     — А в палаці фараона, якщо мовчиш занадто довго, думають, що приховуєш.

     — Скрізь так думають. Просто розумні люди приховують дійсно важливе.

   Мойсей запитав:

     — А ви що приховуєте?

Аршана подивилася на нього.

— Батьківщину.

Він не зрозумів.

Вона пояснила:

     — Іноді те, що в тебе відібрали, доводиться носити в собі, щоб воно не зникло зовні.

Увечері Мойсей розповів це Ексебед.

Вона сиділа біля вікна його кімнати, зашиваючи розірваний край його одягу. В останні роки її все рідше називали годувальницею, і все частіше — нянькою, потім доглядальницею, потім просто жінкою при дитині. Але Мойсей все одно шукав її перед сном.

— Можна носити батьківщину всередині? — запитав він.

Голка зупинилася.

— Так.

— Навіть якщо ти живеш в іншому місці?

— Особливо тоді.

— А в тебе є батьківщина?

Ексебед знову почала шити.

— У кожної людини є місце, яке болить.

— Це і є батьківщина?

Вона подивилася на нього.

— Іноді.

— А в мене?

Її пальці стиснули тканину.

— Ти ще шукаєш.

— Де?

    — У словах. У людях. У тому, до кого тебе тягне, навіть якщо тобі кажуть іти в інший бік.

Мойсей замислився.

— Мене тягне до тебе.

Ексебед опустила голову над вишиванням.

— Тому що я добре розповідаю казки?

— Ні.

Вона не запитала, чому.

Побоялася.

Семітської мови його почали навчати таємно.

Не зовсім таємно — у палаці мало що бувало повністю прихованим. Але це навчання не оголошували так голосно, як інші. Не складали пишних розкладів. Не запрошували жерців перевіряти успіхи. Не говорили про це за обідом у фараона.

Леотонас наполягла сама.

    — Він повинен знати мову тих, серед кого народився, — сказала вона Таї.

Тая різко зачинила двері.

— Не кажіть так.

— Як?

— «Серед кого народився».