Розділ 7. Хлопчик із двома тінями

В сім років Мойсей почав збирати перші слова. Інші діти збирали камінчики, фігурки звірів з обпаленої глини, пір’я білих птахів, які жили біля палацових басейнів. Мойсей теж збирав все це, але швидко втрачав до цього інтерес. Камінь залишався каменем, глиняний лев не ричав, а пір’я ламалося, якщо стиснути його занадто сильно. А слова були іншими, бо вони змінювали форму. Одне й те саме слово могло бути ласкою, наказом, брехнею, погрозою, молитвою чи дверима. Все залежало від того, хто його вимовив, перед ким, як тихо, як швидко, з яким поглядом і який страх приховав за зубами. Мойсей це зрозумів дуже рано.

Коли Леотонас казала йому: «Іди сюди», то ці слова означали тепло, руки, запах лотоса і її сміх біля скроні. Коли Тая казала: «Іди сюди», то це означало: ти знову зробив те, про що я попереджала, і тепер треба швидко зникнути, поки тебе не побачили зайві очі. Коли Хабен говорив те саме слузі, то слова ставали мотузкою. А коли фараон говорив комусь: «Іди сюди», весь зал завмирав, бо людина могла наблизитися як до милості, так і до загибелі. Одні й ті самі слова, а такі різні тіні. І Мойсей почав помічати ці тіні раніше, ніж дорослі встигали їх приховати.

Його першим вчителем був старий писар на ім’я Птахмер, який був сухий, наче папірус, і майже такий самий жовтуватий. Його спина зігнулася від довгих років над табличками, але очі залишалися гострими. Він міг помітити помилку в рядку з іншого кінця кімнати, і вдарити учня очеретяною паличкою по пальцях так швидко, що той усвідомлював покарання раніше, ніж біль.

Коли його привели до Мойсея, Птахмер довго розглядав хлопчика. Не грубо, а як сувій невідомого походження.

- Він занадто гарний для учня, - сказав він Леотонас.

Мойсей нахмурився.

- Чому?

Птахмер подивився на нього.

- Гарним дітям часто пробачають дурість, а це псує розум.

- А негарним?

- Їм доводиться ставати розумними, щоб їх терпіли та поважали.

Мойсей задумався.

- Значить, негарним треба більше вчитися?

Птахмер вперше посміхнувся.

- Можливо, надія ще є.

Леотонас стояла біля вікна, стримуючи сміх.

Потім почалися перші уроки, з єгипетських знаків. Птахмер приносив дощечки, м’яку глину, палички, шматки папірусу, на яких були виведені прості символи: вода, дім, сонце, рука, хліб, рот, птах, око, шлях.

     - Знак - це не малюнок, - говорив він. - Дитина малює птаха, бо бачить птаха. Писець пише птаха, бо хоче, щоб інша людина почула звук, думку чи ім’я. Запам’ятай: письмо — це голос, який пережив рот.

Ці слова Мойсей полюбив: «Голос, який пережив рот». Він довго думав про це вночі. Якщо голос переживає рот, значить мертві можуть говорити, і фараони на стінах все ще наказують. Значить закони продовжують діяти навіть після смерті тих, хто їх придумав. Значить брехня, записана в Домі Писця, може жити довше за правду, сказану пошепки.

Одного разу він запитав:

- А можна записати неправду?

Птахмер подивився на нього поверх таблички.

- Звичайно.

- Тоді як дізнатися?

- Що?

- Де голос правдивий, а де ні?

Птахмер мовчав, занадто довго для простого запитання, а потім сказав:

- Для цього потрібно читати не тільки знаки, а й того, хто їх написав.

- Хіба людину можна розпізнати за почерком?

- Завжди.

- Навіть якщо він переховується?

- Особливо тоді.

З того дня Мойсей перестав дивитися на знаки як на малюнки, а почав шукати за ними людей.

Потім з’явилася мова палацу. Єгипетська була мовою влади, якою віддавали накази, записували закони, оголошували податки, славили фараона, торгували на ринках, лаяли слуг і співали гімни богам. Мойсей вивчив її легко, занадто легко, за словами Птахмера.

- Він не запам’ятовує, - сказав старий писар Таї, після третього місяця. - Він все ловить.

- Це погано?

- Для вчителя — так, бо мені доводиться готуватися.

Мойсей швидко зрозумів, що єгипетська мова — це мова прямих форм і прихованих смислів, і в ній було багато слів для порядку. Порядок трону, дому, жертвопринесення, жнив, покарання, поховання. Але дуже мало слів для свободи. І коли він запитав Птахмера, чому так, той вдарив паличкою по столу, а не по його пальцях.

- Не кожна відсутність сенсу — привід для запитання.

- Це означає, що ви не знаєте?

- Це означає, що я знаю достатньо, щоб не відповідати.

Мойсей запам’ятав і це, що в дорослих були відповіді, які вони ховали глибше за скарби.

У вісім років до нього приставили фонесійського вчителя — торговця, який став придворним перекладачем. Його звали Самах, і він пахнув морем, хоча жив далеко від нього. Самах сміявся голосно, їв багато, говорив швидко і стверджував, що будь-яка людина, яка знає лише одну мову, проживає лише одне життя.