*******

Леотонас сіла поруч, і вода шуміла біля їхніх ніг.

- Людина може любити свого батька і все одно бачити, що його влада ранить інших.

Мойсей довго думав над цим.

- Я люблю тебе, - раптом сказав він.

Леотонас повернулася до нього.

- І я тебе.

- Якщо ти ухвалиш поганий закон, я маю це сказати?

Вона відчула, як у грудях стало боляче.

- Так.

- Навіть якщо ти розсердишся?

- Особливо тоді.

- А якщо фараон розсердиться?

Вона подивилася на стіни, вежі, сонячні знаки.

- З цим будь обережнішим.

- Чому?

- Тому що деякі люди так сильно бояться правди, що вбивають того, хто її говорить.

Мойсей опустив руку у воду, і на поверхні розійшлися кола.

- Тоді правда слабка?

Леотонас похитала головою.

- Ні, просто люди часто слабші за неї.

Він подивився на віддзеркалення сонця у воді.

- Я не хочу бути слабким.

- Всі люди бувають слабкими.

- А ти?

Вона сумно посміхнулася.

- Кожен день.

- Але ти ж дочка Сонця.

- Це лише ім’я.

- А хто ти насправді?

Питання було дитячим, і тому страшним. Леотонас довго дивилася на нього.

- Я жінка, яка знайшла дитину в річці і тепер боїться, що одного дня річка понесе її далі, ніж вона зможе йти.

Мойсей не зрозумів, але відчув смуток, і взяв її за руку.

- Мене не понесе.

Леотонас стиснула його пальці.

- Не обіцяй того, чого не знаєш.

- Я знаю.

- Ні, мій маленький. Поки що ні.

Увечері Мойсей не хотів їсти. Нефра намагалася розважити його історією про дурного жерця і осла, але він не сміявся. Тая принесла солодкі фініки, але він відсунув чашу. Леотонас втомилася від прийомів і розмов, проте все одно прийшла побажати йому доброї ночі.

Ексебед сіла біля його ліжка і відразу зрозуміла, що щось сталося. Матері дізнаються це не зі слів, а з того, як дитина тримає плечі, і як дивиться по сторонах.

- Він бачив Хабена, як той бив хлопчика, - сказала Леотонас.

Ексебед лише на мить підняла очі, але в цьому погляді було все. Якого Хабена? Кого били? Що він зрозумів?

Леотонас відповіла на невисловлене:

- Ізраїльського хлопчика.

Ексебед подивилася на Мойсея. Він лежав на боці, відвернувшись до стіни.

- Він запитав про закон, - тихо сказала Леотонас.

Ексебед не відповіла.

- І я не знала, що сказати.

Ексебед майже вимовила: «правду». Але вчасно зупинилася, бо правда в палаці була як відкритий вогонь біля сухої ганчірки.

Леотонас пішла не відразу. Вона нахилилася, поцілувала Мойсея в волосся, хоча він зробив вигляд, що спить, і вийшла. В кімнаті залишилися Ексебед і дитина. Довго було тихо, а потім Мойсей запитав:

- Ти спиш?

Ексебед посміхнулася.

- Я сиджу.

- Значить, не спиш.

- Правильно.

Він обернувся.

- Чому людей б’ють?

Вона заплющила очі. Знову це питання.

- Тому що одні люди забувають, що інші люди теж відчувають біль.

- А закон?

Ексебед розплющила очі. Мойсей дивився на неї в напівтемряві.

- Закон не людина, - сказала вона.

- Леотонас сказала, що закон повинен утримувати людей від зла.

- Хороший закон — так.

- А поганий?

Вона мовчала.

- Буває поганий закон?

Ексебед чула, як за дверима ходить охорона, і десь далеко плескається фонтан. Чула, як палац дихає навколо них каменем, золотом і чутками. Вона могла сказати: не мені судити. Або сказати: спи. фараон мудрий. Але перед нею лежав її син, і якщо вона не могла назвати себе матір’ю, то вона все ще могла дати йому те, що мати дає таємно: зерно правди, маленьке, небезпечне, але живе.

- Буває, - сказала вона.

Мойсей сів.

- Тоді чому люди підкоряються поганому закону?

- Тому що бояться.

- Всі?

- Багато хто.