*******

Вона була дочкою фараона. Вона знала, як відповідати придворним, жерцям, послам, дружинам намісників, старим, які говорили одне, думаючи інше.

Але перед шестирічним хлопчиком вона раптом стала безпорадною.

— Закон повинен підтримувати порядок, — сказала вона.

— А якщо порядок злий?

Хабен здригнувся.

Нефра прикрила рот рукою.

Осер підвів очі.

Леотонас не відповіла.

Тому що відповідь була.

І саме тому її не можна було вимовляти.

Якщо закон злий, значить, зло може носити печатку фараона.

Якщо зло може носити печатку фараона, значить, палац не святий.

Якщо палац не святий, значить, стіни захищають не порядок, а страх.

Якщо це правда, то все життя побудоване на камені, під яким хтось стогне.

Мойсей чекав.

— Леотонас?

Він рідко називав її на ім’я, без ніжності. Зараз у його голосі була вимога.

Вона опустилася перед ним на одне коліно, щоб їхні очі опинилися на одному рівні.

— Є питання, на які дорослі відповідають занадто пізно.

— Чому?

— Тому що бояться, що діти зрозуміють раніше за них.

— Ти боїшся?

Вона хотіла сказати «ні».

Дочка фараона не повинна боятися.

Але він уже чув брехню.

— Так, — сказала вона.

Мойсей нахмурився і запитав:

— Що?

Вона подивилася на Осера.

На Хабена.

На стіни.

На сонячний знак над дверима службового двору.

— Що одного дня ти поставиш запитання, на яке Єгипет не зможе відповісти.

Мойсей не зрозумів усього.

Але запам’ятав.

Леотонас підвелася.

— Тая! — покликала вона.

Старша служниця з’явилася майже відразу. Це означало, що вона була поруч і все чула.

— Відведи цього хлопчика до лікаря, — сказала Леотонас. — Руку перев’язати заново. Дати води й їжі.

Хабен обережно промовив:

— Пані, за списками…

Леотонас повернулася до нього.

— Впиши це в мій список.

— Так, пані.

— І якщо я дізнаюся, що його знову били за те, що він сьогодні отримав милість, ти сам будеш просити милості у тих, хто стоїть нижче за тебе.

Хабен вклонився до землі.

— Так, пані.

Осер не рухався.

Тая підійшла до нього.

— Ходімо.

Він подивився на Мойсея.

У його очах не було вдячності. Була обережність.

Діти рабів не дякували надто швидко. Милість панів часто виявлялася дверима до нової біди.

Мойсей сказав:

— Тебе більше не повинні бити.

Осер тихо відповів:

— Повинні чи не повинні — це не нам вирішувати, пане.

І пішов за Таєю.

Ці слова залишилися з Мойсеєм довше, ніж усе інше.

Леотонас відвела його до східного саду.

Вона не лаяла його відразу.

Це було гірше.

Вони йшли мовчки між пальмами. Вода в каналах блищала. Лотоси стояли розкриті, невинні. Білі птахи ліниво переступали біля басейну, не знаючи нічого про Закони Сонця.

Мойсей йшов поруч і думав.

Іноді дорослі думали, що діти забувають важкі речі, якщо показати їм щось гарне.

Але краса не стирала побачене.

Вона лише робила його гострішим.

Біля фонтану Леотонас зупинилася.

— Не можна йти без дозволу.

— Ти вже казала.

— Я кажу ще раз. Не можна.

— Тому що там б’ють людей?

— Тому що палац небезпечний.

— Для мене?

Вона подивилася на нього.

— Особливо для тебе.

— Чому?

— Тому що ти ставиш запитання.

— Хіба це погано?

— У палаці — часто.

— Тоді палац дурний.

Вона хотіла посміхнутися, але не змогла.