*******

- Тому що він порушив закон, - сказала вона.

Мойсей повернувся до Осера.

- Що ти зробив?

Осер прошепотів:

- Повільно підмітав, пане.

Мойсей знову подивився на Леотонас.

- Це закон?

- Є закони про службу.

- Служба — це коли тебе б’ють?

- Ні.

- Але його били.

- Так.

- Отже, закон дозволив.

Леотонас відчула, як слова дитини оточують її, немов судді. Вона була дочкою фараона і знала, як відповідати придворним, жерцям, послам, дружинам намісників, старим, які говорили одне, думаючи інше. Але перед шестирічним хлопчиком вона раптом стала безпорадною.

- Закон повинен підтримувати порядок, - сказала вона.

- А якщо порядок злий?

Хабен здригнувся, Нефра прикрила рот рукою, а Осер підвів очі. Леотонас не відповіла. Тому що відповідь була, і саме тому її не можна було вимовляти. Якщо закон злий, значить, зло може носити печатку фараона. А якщо зло може носити печатку фараона, то значить, що палац не святий. А коли палац не святий, то значить, що стіни захищають не порядок, а страх.

Мойсей чекав.

- Леотонас?

Він рідко називав її на ім’я, без ніжності. Зараз у його голосі була вимога.

Вона опустилася перед ним на одне коліно, щоб їхні очі опинилися на одному рівні.

- Є питання, на які дорослі відповідають занадто пізно.

- Чому?

- Тому що бояться, що діти зрозуміють раніше за них.

- Ти боїшся?

Вона хотіла сказати «ні», бо дочка фараона не повинна боятися. Але він вже чув брехню.

- Так, - сказала вона.

Мойсей нахмурився і запитав:

- Що ти боїшся?

Вона подивилася на Осера, на Хабена, на сонячний знак на стіні, над дверима службового двору.

- Що одного дня ти поставиш запитання, на яке Єгипет не зможе відповісти.

Мойсей не зрозумів цього, але запам’ятав.

Леотонас підвелася.

- Тая! - покликала вона.

Старша служниця з’явилася майже відразу, і це означало, що вона була поруч і все чула.

- Відведи цього хлопчика до лікаря, - сказала Леотонас. - Руку перев’язати заново, дати води та їжі.

Хабен обережно промовив:

- Пані, за списками…

Леотонас повернулася до нього.

- Впиши це в мій список.

- Так, пані.

- І якщо я дізнаюся, що його знову били за те, що він сьогодні отримав милість, ти сам будеш просити милості у тих, хто стоїть нижче за тебе.

Хабен вклонився до землі.

- Так, пані.

Осер не рухався. Тая підійшла до нього.

- Ходімо.

Він подивився на Мойсея, і в його очах не було вдячності, а лише обережність. Діти рабів не дякували надто швидко, бо милість панів часто виявлялася дверима до нової біди.

Мойсей сказав:

- Тебе більше не повинні бити.

Осер тихо відповів:

- Повинні чи не повинні — це не нам вирішувати, пане.

І пішов за Таєю, а ці слова залишилися з Мойсеєм довше, ніж все інше.

Леотонас відвела його до східного саду. Вона не лаяла його відразу, бо це було гірше. Вони йшли мовчки між пальмами, вода блищала в каналах, лотоси стояли розкриті та невинні. Білі птахи ліниво переступали біля басейну, не знаючи нічого про Закони Сонця.

Мойсей йшов поруч і думав. Іноді дорослі думають, що діти забувають важкі речі, якщо показати їм щось гарне. Але краса не стирала побачене, вона лише робила його гострішим.

Біля фонтану Леотонас зупинилася.

- Не можна йти без дозволу.

- Ти вже казала.

- Я кажу ще раз. Не можна.

- Тому що там б’ють людей?

- Тому що палац небезпечний.

- Для мене?

Вона подивилася на нього.

- Особливо для тебе.

- Чому?

- Тому що ти ставиш запитання.

- Хіба це погано?

- У палаці — погано.

- Тоді палац дурний.

Вона хотіла посміхнутися, але не змогла.

- Іноді так.

Він сів на край фонтану.

- Хабен поганий?