Розділ 6. Перше питання

У шість років Мойсей зрозумів, що палац вміє брехати без слів.

Він брехав водою.

Фонтани співали так чисто, ніби у світі не було спраги. Вода злітала срібними дугами, падала в мармурові чаші, стікала по різьблених жолобах і зникала під плитами, щоб потім знову з’явитися в іншому дворі — слухняна, прозора, прикрашена пелюстками лотоса.

Він брехав золотом.

Золото було всюди: на зап’ястях служниць, на ручках дверей, на краях чаш, на шоломах вартових, на повіках статуй, на сандалях жерців, на стінах залів, де сонце відбивалося так яскраво, що доводилося мружитися. Золото говорило: тут немає бідності, немає бруду, немає болю. Все, що існує за межами блиску, не має значення.

Він брехав тишею.

У палаці рідко кричали.

Якщо хтось падав — його швидко забирали.

Якщо хтось плакав — його відводили за колони.

Якщо когось били — намагалися робити це там, де не ходили принцеси, посли та діти, яких хотіли виховати спокійними.

Але брехня палацу була не досконалою.

Іноді вона тріскалася.

І тоді маленький Мойсей бачив те, чого бачити не мав.

Того дня стояла спека.

Не звичайна єгипетська спека, до якої звикають навіть камені, а важка, нерухома, злісна. Повітря над плитами тремтіло. Пальми в садах не шелестіли. Птахи ховалися в тіні. Навіть фонтани здавалися втомленими — вода падала в чаші без колишньої дзвінкості, немов і їй було важко дихати.

Леотонас мала приймати жінок із дому намісника Харбоата, і тому Мойсея залишили з Нефрою.

Нефра була добра, молода і надто легко відволікалася.

Їй подобалося розповідати історії. Особливо такі, де злий дух перетворювався на осла, а бідний пастух обманював жерця. Вона вміла так кумедно імітувати голоси, що Мойсей щоразу реготав, навіть якщо вже чув цю історію.

Але того дня Нефра отримала листа від молодшої сестри.

Лист був рідкістю. Лист з дому — ще більшою рідкістю. Вона прочитала перші рядки й посміхнулася так, ніби сонце вийшло тільки для неї.

Мойсей відразу зрозумів: можна йти.

Він не вважав це втечею. Втеча — це коли тебе тримають. А його, як йому здавалося, ніхто не тримав. Просто дорослі завжди хотіли знати, де він перебуває, що робить, що чує, з ким розмовляє і чому мовчить. Це було втомливо.

Він спустився бічними сходами, минув зал із розписаними колонами, прослизнув за спинами двох носіїв, які несли кошики з гранатами, і опинився у проході, куди його зазвичай не пускали.

Тут палац був іншим.

Не тим, який показували гостям.

Камінь під ногами був грубішим. На стінах не було сцен перемог і богів. Запахи стали різкішими: олія, піт, мокра тканина, риба, тепла мідь, гній із стаєн. Замість музики чулися команди, скрип коліс, плескіт води, кашель слуг.

Мойсею подобалися ці місця.

У парадних залах усе було надто правильним. Тут же люди рухалися швидко, говорили справжніми голосами і рідко встигали прикидатися.

Він пройшов уздовж стіни, де сушилися килими, і побачив відкритий двір.

У центрі двору стояла велика кам’яна цистерна. До неї по черзі підходили слуги й наповнювали глечики. Поруч двоє рабів чистили мідні посудини. Ще один хлопчик, худий і засмаглий, із перев’язаною рукою, підмітав пісок із плит.

Мойсей зупинився.

Хлопчик був із ізраїльтян.

Він зрозумів це не по одягу — одяг у всіх слуг був майже однаковим. І не по обличчю. У палаці говорили, що ізраїльтян можна впізнати відразу, але Мойсей уже знав: це неправда. Люди впізнавали одне одного не по крові, а по тому, як на них дивилися.

На цього хлопчика дивилися як на річ, яка погано працює.

Над ним стояв наглядач на ім’я Хабен.

Мойсей знав його. Хабен був кремезним чоловіком з маленькими очима та руками, схожими на кийки. У присутності Леотонас він завжди кланявся надто низько і посміхався надто довго. У присутності слуг майже ніколи не посміхався.

— Швидше, — сказав Хабен.

Хлопчик почав підмітати швидше.

Пісок лип до вологих плит. Мітла була стара, розтягнута. Перев’язана рука заважала.

— Швидше, я сказав!

Хлопчик кивнув.

Кивок, мабуть, здався Хабену недостатньо шанобливим.

Він ударив його.

Не батогом. Долонею.

Але долоня в нього була важка. Хлопчик впав на коліна. Мітла відлетіла вбік.

Мойсей відчув, як всередині нього щось стиснулося.

Він уже бачив, як б’ють людей. Випадково. Здалеку. Щоразу поруч був хтось із дорослих, хто поспішав відвести його, відволікти, пояснити, що він неправильно зрозумів.

Але зараз поруч нікого не було.