*******

Там діти вчилися ходити не по килимах, а по багнюці. Там немовлята засинали під стукіт дерев’яних форм, в яких сушили цеглу, під кашель старих та клацання батога.

Ранок у рабських кварталах починався до сходу сонця. Спочатку глухо бив барабан наглядача. Потім відчинялися двері і виходили люди, ще не встигнувши до кінця прокинутися. Чоловіки, жінки, підлітки. Дехто ніс кошики, інші — дерев’яні лопати, треті — молодших дітей, яких ні з ким було залишити.

Цегляні ями лежали на захід від робочого поселення. Глина там ніколи не висихала повністю. Вона липнула до ніг, до рук, до волосся, до шкіри. Її місили ногами, змішували з водою та соломою, потім вдавлювали у форми, витягували, перевертали, складали рядами під сонцем.

День за днем, рік за роком, покоління за поколінням.

Ізраїльтяни робили цеглу для стін, які не могли перетнути, для будинків, в яких ніколи не жили, для храмів богам, яким ніколи не молилися.

Вони будували Єгипет, який називав їх ледачими.

На цегляних дворах висіли таблиці норм. На них писарі зазначали, скільки потрібно зробити за день. Скільки рядів, блоків, людей, покарань.

Писці сиділи в тіні навісів.

Ізраїльтяни стояли на сонці.

Якщо цегла тріскалася — винна їх рука, не вистачало соломи — винна їх рука. Якщо старий падав — винна рука, яка занадто довго прожила.

У наглядачів були короткі батоги, з сиром’ятної шкіри. Вони не били дуже сильно, вони вчили тіло пам’ятати.

Там, у ямах, хлопчик на ім’я Осер навчався рахувати. Не за табличками, зірками чи книгами. За ударами.

Один удар, якщо кошик не повний.

Два удари, якщо форма погано очищена.

Три удари, якщо підняв очі.

П’ять — якщо відповів.

Йому було сім. У цьому віці, в палаці, Мойсею вже показували кольорові камені, вчили розрізняти лотос і папірус, давали слухати музику і дозволяли ламати очеретяні палички писарів, бо принци все ламають, а слуги все замінюють.

Осеру не дозволяли ламати нічого, навіть власний страх.

Його мати колись знала знаки письма. Її батько таємно навчав її, коли вона була маленькою. Він казав, що людина, яка вміє читати, чує голоси мертвих і живих, навіть через час і простір.

Потім з’явилися нові укази, які заборонили ізраїльтянам вчитися. Школи для них закрили, вчителів покарали, сувої забрали. Дітей, яких ловили з глиняними табличками, били так, що руки тремтіли ще багато днів.

Мати Осера іноді креслила пальцем на пилу знак. Швидко, поки ніхто не бачив. А потім стирала.

- Що це? - питав Осер.

- Нічого.

- Ти завжди кажеш нічого.

Тоді вона дивилася на нього з таким болем, що з часом він перестав питати.

Так Єгипет забирав мову. Не відразу, спочатку забороняв школи. Потім книги, знаки та питання. Потім пам’ять про те, що питання колись були дозволені. І все це називалося Законами Сонця.

Закони Сонця висіли на стінах судів, храмів, міських воріт і будинків наглядачів. Вони були написані красивими знаками, бо в Єгипті все страшне намагалися писати красиво.

Перший закон говорив: фараон — син Сонця і центр земного порядку.

Другий: всі землі, води, стада, врожаї та люди перебувають під його заступництвом.

Третій: той, хто поклоняється не богам Єгипту, а Великому Духу, не має права навчати інших.

Четвертий: ізраїльтяни не можуть займати сонячні місця — тобто бути господарями, вчителями, суддями, воєначальниками, писарями та власниками будинків.

П’ятий: сини Ізраїлю не повинні бути навчені великому знанню.

Шостий: суперечку раба з господарем вирішує господар.

Сьомий: відмова від богів Єгипту є ознакою непокори.

Восьмий: непокору можна виправляти працею, позбавленням волі, тілесним покаранням або смертю, якщо того вимагає порядок.

Останній закон не був написаний, бо він був зрозумілий без слів: якщо ти народився нижче Сонця, не дивись вгору надто довго.

Одного разу, коли йому було п’ять років, Мойсей побачив цей закон.

Леотонас взяла його на свято до малого храму Ра, що був усередині палацової стіни. Він був одягнений у м’яке біле полотно, на зап’ястях дзвеніли тонкі золоті браслети. Ексебед йшла позаду, як годувальниця. Тая — поруч із нею, стежачи за кожним її рухом.

У храмі пахло маслом, попелом і ладаном. Жерці співали, а сонячний диск сяяв над вівтарем.

Фараон сидів на підвищенні, приймаючи молитви так спокійно, ніби вони справді піднімалися через нього.

Мойсей нудьгував, бо діти не створені для довгих гімнів.

Він розглядав стіни, на яких були намальовані люди. Маленькі, згорблені, що несли кошики. Над ними — величезна постать фараона. Ще вище — сонячне коло. Поруч із зображенням були рядки.

Мойсей смикнув Леотонас за руку.