*******

На цегляних дворах висіли таблиці норм. На них писарі зазначали, скільки потрібно зробити за день рядів, блоків, людей та покарань. Писці сиділи в тіні навісів, а ізраїльтяни стояли на сонці. Якщо цегла тріскалася — винна їх рука, не вистачало соломи — винна їх рука. Якщо старий падав — винна рука, яка занадто довго прожила. У наглядачів були короткі батоги, з сиром’ятної шкіри. Вони не били дуже сильно, а вчили тіло пам’ятати.

Там, у ямах, хлопчик на ім’я Осер навчався рахувати. Не за табличками, зірками чи книгами, а за ударами. Один удар, якщо кошик не повний. Два удари, якщо форма погано очищена. Три удари, якщо підняв очі. П’ять — якщо відповів. Йому було сім, і в цьому віці, в палаці, Мойсею вже показували кольорові камінці, вчили розрізняти лотос і папірус, давали слухати музику і дозволяли ламати очеретяні палички писарів, бо принци все ламають, а слуги все замінюють. Осеру не дозволяли ламати нічого, навіть власний страх. Його мати колись знала знаки письма, бо її батько таємно навчав її, коли вона була маленькою. Він казав, що якщо людина вміє читати, то вона чує голоси мертвих і живих, навіть через час і простір. Потім з’явилися нові укази, які заборонили ізраїльтянам вчитися. Школи для них закрили, вчителів покарали, а сувої забрали. Дітей, яких ловили з глиняними табличками, били так, що руки тремтіли ще багато днів.

Мати Осера іноді креслила пальцем на пилу знак, щоб ніхто не бачив, а потім стирала.

- Що це? - питав Осер.

- Нічого.

- Ти завжди кажеш нічого.

Тоді вона дивилася на нього з таким болем, що з часом він перестав питати.

Так Єгипет забирав мову. Не відразу, спочатку забороняв школи, потім книги, знаки та питання. А потім пам’ять про те, що питання колись були дозволені. І все це називалося Законами Сонця.

Закони Сонця висіли на стінах судів, храмів, міських воріт та будинків наглядачів. Вони були написані красивими знаками, бо в Єгипті все страшне намагалися писати красиво.

Перший закон говорив: фараон — син Сонця і центр земного порядку.

Другий: всі землі, води, стада, врожаї та люди перебувають під його заступництвом.

Третій: той, хто поклоняється не богам Єгипту, а Великому Духу, не має права навчати інших.

Четвертий: ізраїльтяни не можуть займати сонячні місця — тобто бути господарями, вчителями, суддями, воєначальниками, писарями та власниками будинків.

П’ятий: сини Ізраїлю не повинні бути навчені великому знанню.

Шостий: суперечку раба з господарем вирішує господар.

Сьомий: відмова від богів Єгипту є ознакою непокори.

Восьмий: непокору можна виправляти працею, позбавленням волі, тілесним покаранням або смертю, якщо того вимагає порядок.

Останній закон не був написаний, бо він був зрозумілий без слів: якщо ти народився нижче Сонця, не дивись вгору надто довго.

Одного разу, коли йому було п’ять років, Мойсей побачив цей закон. Тоді Леотонас взяла його на свято до малого храму Ра, що був усередині палацової стіни. Він був одягнений у м’яке біле полотно, на зап’ястях дзвеніли тонкі золоті браслети. Ексебед йшла позаду, як годувальниця, а Тая поруч з нею, стежачи за кожним її рухом.

В храмі пахло маслом, попелом і ладаном. Жерці співали, а сонячний диск сяяв над вівтарем. Фараон сидів на підвищенні, приймаючи молитви так спокійно, ніби вони справді піднімалися через нього.

Мойсей нудьгував, бо діти не створені для довгих гімнів.  Він розглядав стіни, на яких були намальовані люди. Маленькі, згорблені, які несли кошики. Над ними — величезна постать фараона. Ще вище — сонячне коло. Поруч із зображенням були рядки.

Мойсей смикнув Леотонас за руку.

- Що там написано?

Вона нахилилася.

- Пізніше.

- Зараз.

- Тихіше.

- Чому ті люди маленькі?

Леотонас подивилася на стіну.

- Тому що художник хотів показати велич фараона.

- Але якщо фараон великий, навіщо робити інших маленькими?

Вона не відповіла, і Мойсей подивився на Ексебед.

- Ти знаєш, що там написано?

Ексебед завмерла, а жрець, що стояв неподалік, повернув голову.

Леотонас одразу сказала:

- Вона не читає.

Мойсей нахмурився.

- Чому?

Жрець підійшов до нього.

- Тому що кожній людині відведено своє місце, дитино.

Він говорив солодко, занадто солодко. Мойсей подивився на нього знизу вгору.

- Хто відвів місце людині?

- Боги.

- А якщо вона хоче інше місце?

Жрець посміхнувся.

- Тоді вона повинна народитися іншою людиною.

Мойсей довго думав над цим, а потім сказав:

- Це нерозумно.