*******

Він не плакав. Його обличчя було спокійним, але губи рухалися. Він був голодний і шукав груди. Ексебед зробила крок вперед і зупинилася, але її руки самі потягнулися вперед. Вона стиснула пальці в кулаки.

Леотонас обернулася. Вона була молодшою, ніж Ексебед очікувала. Не дівчинка, але на її обличчі ще не було тієї мертвої гладкості, яку Ексебед бачила у знатних жінок, що проїжджали повз рабські двори. Леотонас здавалася втомленою та настороженою, і якось дивно переляканою...

Дві жінки, між якими лежала прірва, подивилися одна на одну. Одна народилася в палаці, інша — під законом, який не визнавав її голос. Одна могла наказати відкрити ворота, а інша не могла захистити власні двері. Одна тримала немовля, якому інша дала життя.

Мойсей тихенько пискнув. Ексебед ледь не похитнулася, і Леотонас це помітила. Звичайно помітила, бо вона була дочкою фараона, а в палаці уважність була зброєю. Але в цю мить її погляд не був поглядом мисливця, а швидше жінки, яка раптом побачила перед собою не годувальницю, а рану.

Тая вклонилася.

- Пані, це Ексебед, і в неї є молоко.

Леотонас кивнула.

- Залиш нас.

Тая завмерла.

- Пані…

- За дверима.

- Але…

- За дверима, Тая.

Старша служниця стиснула губи, вклонилася й вийшла. Двері зачинилися, і в кімнаті залишилися троє: Леотонас, Ексебед і дитина, у якої було дві матері, але не було безпечного імені.

Кілька миттєвостей ніхто не говорив, а потім Леотонас запитала:

- Ти вмієш мовчати?

Ексебед опустила голову. Ось воно, перше питання. Саме те, про яке попереджала Тая. Саме те, яке стосувався не голосу, а життя.

Вона відповіла рівно:

- Я рабиня, пані, а нас вчать мовчати раніше, ніж говорити.

Леотонас не відразу відповіла. Мойсей заворушився у неї на руках і почав морщитися, готуючись заплакати. Ексебед відчувала цей плач ще до того, як він з’явився. Так відчувають дощ кістки старих, і так відчуває земля коріння, яке ще не пробилося назовні.

Леотонас подивилася на немовля.

- Він голодний.

Ексебед кивнула.

- Так, пані.

- Підійди.

Ноги не слухалися, але вона підійшла. Леотонас не відразу віддала дитину. Її пальці міцніше стиснули тканину, і Ексебед зрозуміла, що ця жінка теж боїться відпускати його. Дивна, неможлива думка: дочка фараона боїться втратити її сина.

Леотонас тихо сказала:

- Я знайшла його біля річки.

Ексебед мовчала.

- У кошику.

Мовчання.

- Він був один.

Ексебед відчула, як усередині все виривалося назовні: «Ні, він не був один, бо я йшла поруч, поки могла, і стояла у воді, і чула його крик. Я померла там, у очереті, і прийшла сюди тільки тому, що він живий».

Але вголос вона сказала:

- Боги були милостиві до нього.

Леотонас уважно подивилася на неї.

- Які Боги?

Небезпечне запитання, дуже небезпечне. Ексебед опустила очі ще нижче.

- Ті, яким дозволено бути милостивими у палаці.

Леотонас раптом сумно посміхнулася.

- А ти обережна.

- Обережні живуть довше, пані.

- А щасливі?

Ексебед не відповіла, а Леотонас подивилася на дитину.

- Я назвала його Мойсеєм.

Ексебед перестала дихати. Це було ім’я від ангела, вимовлене над чорною водою. І тепер воно лунало з вуст єгипетської принцеси.

- Ти вже чула це ім’я? - запитала Леотонас.

Ексебед підняла очі занадто швидко, і Леотонас це побачила.

В кімнаті знову стало тихо. Мойсей почав жалісно плакати. І вже не як наказ, а як немовля, якому занадто довго не дають молока. Цей плач врятував Ексебед, і вона простягнула  до нього руки не як мати, а як годувальниця. Принаймні, вона намагалася.

- Дозвольте, пані.

Леотонас затрималася ще на мить, а потім передала їй дитину. Мойсей опинився на руках Ексебед, і спокій повернувся в тіло.

Спочатку була маленька, тепла і справжня вага. Потім був запах: молоко, шкіра, вода, нова тканина, ледь відчутний слід річкового мулу, який не змогли змити жодні палацові руки. А потім був подих біля її грудей, і його обличчя, зовсім близько.

Ексебед опустилася на низьке сидіння і розв’язала край свого покривала. Руки тремтіли так сильно, що тканина не слухалася. Леотонас відвернулася до вікна — не від сорому, а з поваги. Це Ексебед зрозуміла відразу.

Мойсей жадібно взяв груди, і тоді біль відпустив. Не весь, але той, тілесний, важкий біль молока, яке чекало на дитину і нарешті знайшло відповідь. Ексебед заплющила очі, і сльоза скотилася по її щоці. Вона швидко витерла її плечем, але занадто пізно. Леотонас побачила її відображення у бронзовому дзеркалі, але нічого не сказала.