*******

Жрець хотів заперечити, але фараон навіть не поглянув на нього.

— Призначити годувальницею жінку з народу Ізраїлю, яку оголошено матір’ю дитини на підставі наявності молока та обставин знаходження немовляти.

Леотонас відчула, як серце забилося.

Оголошена матір’ю.

Всього два слова.

Вони рятували Ексебед — і відбирали у неї правду.

Фараон продовжував:

— Причина залишення немовляти в кошику не встановлена. Подальшого розслідування не потрібно, якщо не з’являться нові докази порушення царської безпеки.

Хетум ледь помітно видихнув.

Двадцять сім охоронців залишилися живими.

Писар підвів очі.

— Ім’я немовляти, великий цар?

Фараон подивився на Леотонас.

Вона відповіла:

— Мойсей.

Писар завагався.

— Як записати походження імені?

Леотонас відкрила рота.

Але фараон випередив її:

— Запиши: «дано дочкою фараона».

Писар вклонився.

— Так, великий царю.

Тростинова паличка знову ковзнула по поверхні.

Так Мойсей уперше увійшов в історію Єгипту.

Не як син Ексебед.

Не як дитина, врятована ангелами.

Не як немовля, якого річка несла до долі.

А як знайдений, і милостиво прийнятий царським домом.

Брехня висихала на папірусі, і ставала законом.

Коли запис було завершено, головний писар підняв аркуш і обережно подув на чорнило. Потім поставив знак Дому Писаря і передав документ фараону.

Цар приклав печатку.

Золоте кільце з сонячним знаком залишило на воску коло.

Коло — знак Єгипту.

Коло — знак влади.

Коло — знак того, що все має обертатися навколо трону.

Леотонас дивилася на це коло і вперше подумала: одного разу ця дитина розірве його.

Фараон передав документ Хетуму.

— Розіслати копії до східної варти, Дому Писця та храмового архіву. Ніхто не чіпатиме дитину без мого дозволу.

— Так, великий царю.

Жрець схилив голову, але Леотонас бачила: він не змирився. Він просто відступив.

А це в палаці означало: небезпека не зникла, а пішла шукати інший шлях.

Фараон повернувся до крісла. Тепер він виглядав втомленим.

— Леотонас.

— Так, батьку.

— Ти забираєш його собі?

Вона притиснула Мойсея міцніше.

— Так.

— Як кого?

Питання було простим лише на слух.

Як раба?

Як слугу?

Як улюбленця?

Як іграшку для самотньої принцеси?

Як політичне божевілля?

Леотонас подивилася на немовля.

— Як сина.

У залі хтось тихо охнув.

Фараон довго мовчав.

Потім запитав:

— А як брата?

Вона підняла очі.

У цьому полягала дивина їхнього дому: фараон не мав сина. Леотонас була дочкою, але не спадкоємицею в очах двору. Привести хлопчика до царських покоїв означало змінити не лише її життя. Це означало кинути тінь на майбутнє влади.

Вона зрозуміла, що батько вже бачить далі за неї.

— Якщо ви дозволите, — сказала вона.

Фараон подивився на Мойсея.

Немовля знову стиснуло край тканини. Цього разу — тканини Леотонас.

Старий цар посміхнувся. Сумно.

— Залиш його. Нехай буде тобі сином, якщо серце твоє так вирішило. І братом, якщо доля виявиться сміливішою за закон.

Жерці опустили голови.

Радники мовчали.

Хетум дивився на підлогу.

Головний писар уже розумів, що йому доведеться переписати ще один документ.

Леотонас вклонилася.

— Дякую вам, батьку.

Фараон різко сказав:

— Не дякуй занадто рано.

Вона завмерла.

— Ти врятувала сьогодні дитину. Можливо, охорону. Можливо, саму себе від жалю. Але ти також принесла до палацу питання. Питання ростуть, Леотонас. Іноді швидше за дітей.