*******

Старий, але ще не слабкий. Його волосся було прибране під легку корону, обличчя ретельно намащене оліями, але під очима лежали тіні. Він довго дивився на дочку.

Не гнівно.

Це було гірше.

Він дивився як людина, яка сильно любить того, за кого, можливо, доведеться стратити інших.

— Леотонас, — сказав він.

Вона вклонилася.

— Батько.

Жрець ліворуч ледь помітно нахмурився. При дворі не любили, коли дочка фараона називала царя батьком в офіційній залі. Це нагадувало, що навіть сонячні королі народжуються людьми.

Фараон зробив вигляд, що не помітив.

— Мені сказали, ти принесла дитину.

— Так.

— З річкового саду.

— Так.

— У кошику.

— Так.

— Хлопчика.

— Так.

Він трохи нахилив голову.

— Ізраїльського хлопчика.

У залі запанувала тиша.

Але всі ніби перестали дихати.

Леотонас підняла очі.

— Я знайшла дитину, батьку.

— Я запитав не про це.

— Тоді ви запитали те, на що дитина не може відповісти.

Один із радників тихо вдихнув.

Фараон підняв руку, не дивлячись на нього.

— Ти завжди любила слова.

— Іноді вони рятують життя.

— Іноді гублять.

— Тому я вибираю обережно.

Фараон подивився на жерців.

Ті стояли нерухомо, але Леотонас знала: вони вже плетуть сенс навколо того, що сталося. Для жреця будь-яка подія — сировина. З неї можна зробити знамення, звинувачення, пророцтво або податок.

— Як він опинився всередині палацової землі? — запитав фараон.

— Я знайшла його в очереті.

— Це я вже чув.

— Це є правда.

— Ні, донько. Правда не закінчується там, де починається небезпека.

Леотонас промовчала.

Фараон повільно постукав пальцями по підлокітнику.

— Східний сад оточений стіною. Річка біля палацового берега охороняється. За ніч не пропливло жодного човна. Ворота не відчинялися. Патрулі нічого не бачили. І все ж у очереті з’являється кошик із немовлям. Поясни мені це.

Леотонас подивилася на Хетума.

Начальник охорони стояв прямо. Але піт виступив у нього на скронях.

Вона зрозуміла.

Якщо шлях не знайдуть, винними стануть охоронці.

Якщо винних не буде, їх призначать.

Імперія не терпить питань без крові.

— Можливо, течія принесла кошик, — сказала вона.

Жрець праворуч заговорив уперше:

— Течія біля східного саду йде від стіни, пані, а не до неї.

Його голос був м’яким, як масло на лезі.

Леотонас подивилася на нього.

— Ти знаєш течію краще за Ніл?

— Я знаю будову царської землі.

— Ніл старший за царську землю.

Жрець опустив очі.

Фараон втомлено зітхнув.

— Леотонас.

У цьому одному слові було більше попередження, ніж у крику.

Вона повернулася до нього.

— Батьку, дитина жива. Хіба цього замало для початку?

— Для жінки — можливо. Для царя — ні.

Ці слова вразили болючіше, ніж він, мабуть, хотів.

Леотонас випрямилася.

— Тоді говоріть як цар.

Фараон довго дивився на неї.

Потім сказав:

— Якщо немовля принесли таємно, значить, хтось прорвав охорону палацу. Якщо це зробили раби, вони набралися сміливості. Якщо це зробили вороги, вони перевіряють нас. Якщо це зробили духи чи боги, жерці мають знати, чому. Якщо це зробила його мати, її треба знайти. Якщо охорона її пропустила — охорона відповість за це.

Хетум на мить заплющив очі.

Фараон продовжив:

— Я віддав наказ: за три дні знайти спосіб, яким дитина опинилася всередині палацової території.

Леотонас відчула, як холод пробігає по спині.

— А якщо не знайдуть?

— Тоді провина буде на тих, хто охороняв шлях.

— Скільки людей?

— Нічна зміна східної ділянки. І змінний писар воріт.