Розділ 3. Брехня, записана золотом

В палаці новини завжди поширювалися швидше, ніж пересувалися люди. Вони просочувалися крізь щілини дверей, ковзали коридорами разом із запахом пахощів, ховалися у складках одягу, перелітали з вуст у вуста, змінюючи форму, як дим над жертовною чашею.

З того часу, як Леотонас піднялася з річкового саду з немовлям на руках, весь східний корпус вже знав, що дочка фараона щось знайшла біля води. Через кілька хвилин стало відомо, що це дитина. Ще через кілька хвилин, що хлопчик. А потім хтось прошепотів слово, яке не мав би вимовляти:

- Ізраїльський.

І палац завмер. Не весь одразу, бо палаци не завмирають як люди, а роблять це поступово. Спочатку замовкла одна служниця біля фонтану, потім два писарі перестали сперечатися про постачання зерна, потім євнух, біля внутрішніх воріт, зробив вигляд, що поправляє браслет на зап’ясті, хоча насправді прислухався до кроків, а потім жрець, що проходив через галерею Сонця, зупинився біля колони і довго дивився вслід Леотонас. До полудня про немовля знали всі, і кожен розумів одне: якщо дитина дійсно була ізраїльським хлопчиком, то він не був просто дитиною, а був порушенням закону.

Леотонас сиділа у своїх покоях, тримаючи Мойсея на руках. Він спав, і це було майже образливо, бо навколо нього наростав страх. Служниці ходили безшумно, ніби в кімнаті лежало не немовля, а посудина з отрутою. Тая раз у раз визирала в коридор, а Нефра сиділа біля вікна, стискаючи край покривала так міцно, що пальці побіліли. Біля дверей стояли два охоронці, і обидва робили вигляд, що не дивляться всередину. А Мойсей невинно спав. Леотонас дивилася на його обличчя і думала, що світ влаштований жахливо, якщо таке обличчя може бути причиною смертного вироку.

Тая увійшла без стуку, і це, само по собі, було поганим знаком.

- Пані.

Леотонас підняла очі.

- Батько знає?

- Фараон кличе вас.

У кімнаті стало тихіше, і Нефра піднялася.

- Може, спочатку…

Тая різко глянула на неї, і дівчина замовкла. Леотонас обережно передала немовля Нефрі, а та прийняла його так, ніби тримала чашу з вогнем.

- Якщо він прокинеться, - сказала Леотонас, - поклич мене.

Тая не витримала:

- Якщо він прокинеться, пані, то ми всі почуємо.

Леотонас подивилася на неї, і старша служниця одразу ж опустила голову.

- Вибачте.

- Ні, ти права, - сказала Леотонас. - Сьогодні в палаці занадто багато вух.

Вона підійшла до бронзового дзеркала і подивилася на своє обличчя, яке було майже спокійним. Цьому її вчили з дитинства: коли йдеш до фараона, не одягай страх, бо страхи в палаці роздягають швидше, ніж рабів на ринку.

Тая поправила складку її сукні.

- Ви будете мало говорити.

- Я дочка фараона, а не обвинувачена.

- Сьогодні різниця може стати дуже тонкою.

Леотонас не відповіла, а просто вийшла. Коридор, перед її покоями, був порожній, але ця порожнеча була штучною. За завісами, у бічних проходах, біля дверей, за колонами — всюди відчувалася присутність. Палац робив вигляд, що не дивиться, але дивився всім своїм каменем.

Леотонас йшла повільно. Не тому що боялася, а тому що поспіх означав би провину. По обидва боки галереї стояли статуї богів. Золоті диски, над їхніми головами, ловили ранкове світло. На стінах були зображені перемоги Єгипту: фараони топтали ворогів, колісниці мчали по тілах, полонені стояли на колінах з мотузками на шиях. Все тут говорило, що влада ніколи не помиляється. І Леотонас подумала, що саме тому влада бреше краще за всіх і не визнає помилок, бо вона їх просто переписує.

Біля входу, до приймальні, її зустрів начальник палацової варти Хетум, - чоловік з обличчям, ніби висіченим із темного каменю. Він низько вклонився, але не настільки низько, щоб приховати напругу.

- Пані, фараон чекає.

Він зробив крок убік, але Леотонас затрималася.

- Скільки людей охороняло східний сад вночі?

Щелепа Хетума здригнулася.

- Дванадцять біля воріт, вісім на стіні, шість біля нижньої тераси, пані.

- І ніхто не бачив кошика?

- Ні, пані.

- Ніхто не бачив жінку?

- Ні.

- Ніхто не бачив, як дитина опинилася серед очерету?

- Ні.

- Погано.

Він зблід не сильно, але Леотонас це помітила.

- Пані…

- Якби я була ворогом Єгипту, Хетум, сьогодні я б не принесла дитину до палацу.

Він опустив голову.

- Я вже наказав допитати нічну зміну.

- Допитати?

- Так.

- Суворо?

Хетум мовчав.

- Зрозуміло.

Вона увійшла до зали. Фараон сидів не на великому троні Сонця, а на низькому кріслі, біля північного басейну. Це був знак, що розмова сімейна. Але навколо стояло занадто багато людей для сім’ї: два жерці Осіріса, головний писар палацу і троє придворних радників. Біля колон стояли слуги, з опущеними очима.