Розділ 4. Здоровий глузд зникає десь за межами твоєї свідомості

Кіра вже приготувалася розповідати подрузі про свій казус з викладачем фізики і про спроби Захара випитати в неї, що трапилося. Дівчина з силою рвонула за ручку вхідних дверей:

– Натко! В мене сьогодні така дупа сталася! Ти не… – вона вмить скам’яніла і закрила обличчя долонями на долю секунди. – Ой, вибач, не знала, що в тебе гості.

Сконфужена дівчина опинилася під пильним поглядом трьох пар очей: одні дивилися з запитанням і зніяковінням, двоє інших – з цікавістю і трішки з насмішкою.

– Це мої одногрупники. Кирило, – кивнула в бік русоволосого і одними очима попросила не показувати, що подруга бачила його раніше на десятках фотографій. – А це – Ян.

– Кіра.

Після обміну стриманими «привіт – привіт» Ната вирішила прояснити ситуацію:

– Нам випало разом готувати проект по соціології, тому ми вирішили не відкладати і розпланувати все сьогодні. Вибач, що не попередила, але це було спонтанне рішення.

– Та нічого.

Кіра поспішила у ванну кімнату, аби переодягатися і прийти до тями після чергової незручної ситуації. Схоже, сьогодні для них сприятливий день. Вона помила руки і злегка намочила обличчя, поплескавши по ньому долонями, потім змінила одяг і скрутила волосся в пучок. Спіймала себе на думці, що була б не проти прийняти душ, але якось не дуже зручно робити це, коли там, в кімнаті двоє незнайомих хлопців. Точніше один незнайомець і «той самий з фоток». Схоже, у подруги понеділок теж видався насиченим.

Дівчина переконалася, що від її маніпуляцій з водою не потекла туш, згребла свої речі і вийшла з ванної. Коли вона повернулася, Ната з хлопцями обговорювали свій проект і, судячи з діалогу, вирішували, хто і що має зробити до наступних зборів.  

Кіра схопила з полиці книжку і розмістилася на своєму ліжку. Читати, якщо говорити правду, їй не хотілося, але чомусь, коли у кімнаті був хтось окрім сусідки, вона відчувала необхідність зайняти себе чимось, або хоча б зобразити активну діяльність. Ясна річ, що увага відмовлялася концентруватися на написаному, тому дівчина взялася крадькома розглядати гостей.

Кирило виявився більш у тілі, ніж їй здавалося під час перегляду фотографій, які показувала Ната. Ні, він не був повним, але, як би дивно це не звучало, хлопець почав асоціюватися з масивним дерев’яним столом. В нього були плавні риси обличчя, клінгонська борода*, пухкі вуста з чітко вираженою смужкою посередині нижньої губи і насичено сірі очі, від яких, незважаючи на холодний відтінок, віяло теплом. Одягнений він був у темно-сині джинси та сіро-червону американку поверх білої футболки.  Загалом, зовнішність Кирила являла собою суміш брутальності та… затишку. Тепер Кіра більше розуміла, чим цей хлопець міг зачепити її подругу. Ната завжди мріяла про сильного та вольового захисника, який зі своєю обраницею поводитиметься як з улюбленим кошеням. А власне саме таке враження справляв його зовнішній вигляд.

Кіра перевела погляд на високого брюнета, чия худорлявість сильно виділялася но фоні одногрупника. Його волосся, акуратно зачесане (на відміну від пасм Кирила, які виглядали так, наче той без кінця запускає пальці в них) на лівий бік, ледь-ледь торкалося виска, коли він опускав голову. У дівчини навіть проскочило запитання, чи не лоскотно йому. На серцевидному обличчі сильно виділялися скули, ідеально рівний прямий ніс і вертикальна складка на лобі, яка час від часу там з’являлася, коли Ян про щось думав. В сумі з чорними джинсами та світло коричневим пуловером хлопець, на думку Кіри, виглядав занадто ідеально, ніби зійшов з малюнку зі старанно промальованими лініями. Гарний, але… нуднуватий, чи що?.. 

«Йому б трішки від бунтарства Захара, якого в того хоч лопатою нагрібай, то «ожив» би… Стоп. Що?»

– Ні-ні-ні!

Три пари очей обернулися до неї.

– Ой… Я це вголос сказала?

– Кірусю, ти чого? – Ната вже зібралася підійти до подруги ближче.

– Вибачте, тут… – підняла книгу перед своїм обличчям, – головний герой таку дурню вичудив. Я… Е-е-е… Занадто перенялася історією, – міцно зажмурилася, сховавшись за сторінками роману.

Більше в неї ніхто нічого не питав, хоча Кіра зробила висновок, що про неї щойно остаточно сформували враження як про дівчину, в котрої зайці в голові. Тому вона перевернулася на інший бік і пролежала так, намагаючись навіть не рухатися, аж доки хлопці не попрощалися і пішли.

– Кіро, що з тобою сьогодні? – Ната присіла на край її ліжка.

– Ммм… – видала Кіра, поки всідалася. – Такий собі день.

Нарешті дівчина змогла розповісти про те, що сталося в університеті. Говорила довго і емоційно. Ната лише встигала іноді вставляти «Угу», «А він що?», «А ти що?», але коли подруга показала їй той самий «шедевр», то не стримала реготу.

– Боже, я не можу, – стерла сльози, що виступили в кутиках очей, вказівними пальцями. – Що за тупі приколи в стилі американських комедій для підлітків?

– Супер! Ти найкраща подруга у світі.

– Кіро, але це реально смішно. Тупий жартик.

– Взагалі я теж так подумала, але мені таки не дуже смішно було.

– Та ти трохи відійдеш і теж ще посмієшся. Але… все ж, ти так і не знайшла художника?