Розділ 3. Хтось побачить – проблем не оберемося

Університетські будні швидко затягли студентів у вир лекцій, семінарів та лабораторних. Кіра повністю віддалася навчанню, тому швидко й думати забула про Захара. Тим більше, що, по-перше, дівчина дійшла висновку, що розвела паніку на рівному місці, по-друге, спільні пари у них були лише по понеділках та четвергах, тому, не рахуючи мимолітних зустрічей в коридорах альма-матер, зустрічалися вони відносно нечасто.

Так минуло два тижні. Два найскладніші тижні для тих студентів, які дійсно навчаються, а не роблять такий вигляд. Як не крути, а двомісячний відпочинок від пар змушує дещо розлінуватися. Нелегко знову вставати вранці, слухати лекції, виконувати домашні завдання, а найстрашніше – писати! Від руки! Тексти, які значно довші від повідомлень у месенджерах.

Як і передбачала Кіра, Захар швидко знайшов спільну мову з одногрупниками, а відтак більше допомоги у неї не просив. А якщо говорити чесно, то їхнє спілкування починалося і закінчувалося на «привіт – привіт» та «бувай – бувай». Дівчину це навіть дещо… ні, не засмутило. Радше збило з пантелику. Вона вже морально налаштувалася на спілкування з однокласником, продумала план дій як на випадок позитивного ставлення Захара, так і агресивних випадів, які добре пам’ятала зі шкільних часів. Почувалася так, ніби рік готувала армію до війни, нарешті вивела військо на оборону, а ворог взяв та й передумав атакувати. В світлі таких думок їй навіть раз наснився Захар на темно-коричневому коні, який здійняв підборіддя догори, видав щось схоже на «пфф!» і галопом поскакав кудись в темноту.

Однак не встигла Кіра до кінця усвідомити той факт, що забагато думає про хлопця, як довелося всю свою увагу перемістити на нову, більш серйозну проблему.

Вона бездумно вимальовувала чудернацькі візерунки на полях зошита, чекаючи, коли прийде викладач і розпочне пару. Схилившись на лівий бік, Кіра підпирала долонею голову. Між пальцями просочувалося чорняве волосся і розсипалося на парті навколо ліктя.

– А чому такий убогий сюжет?

Дівчина стрепенулася від голосу викладача і подумки налаяла себе за розсіяність, через яку не помітила, коли той з’явився в аудиторії.

– Вибачте, я задумалася, – як на зло, від тривалого мовчання голос захрип, довелося відкашлятися і повторити сказане ще раз. 

– Вийдіть зі мною на пару хвилин, – тон такий, ніби він зараз винесе їй смертний вирок, а обличчя на стільки напружене, ніби його хтось давить невидимими лещатами.

Кіра навіть сказати нічого не змогла. Лише мовчки підвелася і пішла слідом за викладачем під супровід зацікавлених поглядів.

Коли вони вийшли до коридору, викладач перевірив, чи нікого немає поруч, перш ніж заговорити:

– Кіро, поясніть мені, що це? – вручив дівчині подвійний аркуш в клітинку.

В ньому вона одразу впізнала свою самостійну роботу, яку вони писали минулої пари, про що й повідомила Ігнату Степановичу, так звали викладача, втупившись в нього нерозуміючим і, що не без роздратування примітив чоловік, невинним поглядом. Він навіть ледь стримався, щоб не присвиснути від геніальної акторської гри дівчини. А викладач був впевнений, що це саме гра.

– А Ви розгорніть.

– Я що на стільки погано написала роботу?

– Ви спершу аркуш розгорніть.

Кіра морально підготувалася побачити купу перекреслень червоною пастою і величезний хрестик того ж кольору на весь аркуш, який так любив вимальовувати Ігнат Степанович, коли робив висновок, що робота студента виконана на сто відсотків неправильно. Іноді він так надавлював ручкою, що проривав нею аркуш. Всі знали, якщо тобі повертають таку контрольну чи самостійну – справа кепська. «Хрестоносці» мусили до кінця семестру з дня у день бігати за викладачем, аби довести, що поліпшили свої знання з фізики, а той, ніби знущаючись, обирав найбільш складні задачі. Хоча, в нього була своя філософія:

– Якщо студент не навчається на простих завданнях, то потрібно дати йому в рази складніше. Тоді він буде змушений задіяти мозок, а не просто бездумно розв’язувати задачі за зразком, – так говорив Ігнат Степанович. Втім, навіть своїм колегам він не вважав за необхідне пояснювати, чому тим, хто «розв’язує задачі за зразком» не потрібно вчитися «користуватися мізками» на більш складних завданнях.

Кірі здалося, що вона розгортає аркуш цілу вічність. Однак, коли дівчина таки зробила це, то не змогла стримати глухий зойк.

– Це… Це не я… Я не… – студентка впилася поглядом в обличчя викладача, ніби сподівалася, що він допоможе їй завершити фразу, та той лише злегка підняв одну брову, що свідчило про явну недовіру.

– Ну-ну, сміливіше, договорюйте…

Кіра стояла мовчки. То несвідомо погладжувала себе по верхній частині лівої руки, то стискала кулак, зіжмакуючи тканину бірюзової блузки з довгими рукавами. Подумки вона наказувала собі сказати щось, але нічого не виходило. Дівчина майже фізично відчувала, як ситуація з кожною секундою стає ще більш незручною.

З аркуша на неї «дивився» шедевр, намальований чорною гелевою ручкою. Його сюжет годився для сайтів з рейтингом «18+». Здавалося, що хтось призупинив відео та перемалював отриманий стоп-кадр у стилі шарж. Та найстрашніше було те, що двоє з малюнку уособлювали Кіру та Ігната Степановича. До того ж, зображення було настільки якісно пропрацьоване, що навіть сумнівів виникнути не могло під час ідентифікації діючих осіб.