Розділ 2. Все буде добре

Перше, про що подумала Кіра, коли продзвенів дзвінок з пари, так це те, що треба вшиватися, доки Захар збирає свої манатки. Власне, саме це вона і зробила. Дівчина влетіла в жіночий туалет та зачинилася в першій-ліпшій вільній кабінці. Пересвідчившись, що двері точно зачинені, ніби остерігаючись, що колишній однокласник може раптово зайти до неї, Кіра сповзла по стіні, склала руки на колінах, а поверх них обперлася підборіддям.

«І чого він раптом перевівся саме сюди? Гаразд, може вагомі причини справді були. Як не крути, а наш університет дуже навіть непоганий. Якщо виникла така потреба, то чом би, власне, й не до нас?

Тоді інше запитання: що це був за тон? А той оскал? Мені здавалося, що він зав’язав з ненавистю до мене ще в одинадцятому класі. Однак, Захар сьогоднішній нагадав мені Захара восьмирічної давності…

Так, стоп! Чого це я трясуся і ховаюся в туалеті? Я навіть в школі не дозволила йому зламати себе. А зараз цей зарозумілий козел тим більше нічого не зможе».

Кіра змила воду для вигляду і вийшла з кабінки.

– Кіро, ти чого мене покинула? – Захар зустрів її в кількох метрах від виходу з туалету. – Я думав, ти зрозуміла, що я тут геть не орієнтуюся.

– Ну… Мені треба було, – злегка помахала головою в бік дверей, з яких щойно вийшла.

– А, тоді гаразд. Бо я подумав, що щось не так зробив. Тобто… перестарався з пафосним привітанням, – цього разу його посмішка була щирою і привітною. – Ти ж мене знаєш, хотів випендритися.

– Угу, нічого нового. Я давно звикла, мене таким не візьмеш, – впевнено збрехала Кіра і підкріпила легкою посмішкою.

– Тоді веди мене на наступну пару. Мені потрібно в двісті двадцяту. Покажеш, де це?

– Пішли.

Захар мовчки пішов туди, куди вказала дівчина.

«Цікаво, це справді був лише награний пафос? Що ж, повірю. Все ж, я два роки жила без ворогів, і встигла звикнути до спокою. Заради нього варто спробувати».

***

Ната буквально ковтала кожне слово Кіри, зберігаючи дурнувату посмішку на обличчі.

– А я тобі казала накрутитися. Відчувала зустріч тисячоліття.

– Та нічого такого. Ми в одному місті живемо, а отже, маємо цілком реальні шанси зустрітися, не плануючи того.

– Ага-ага, бреши далі. Аби тобі було на стільки до лампочки, як ти тут розповідаєш, то ти б не випалила з порогу «Чорт, наш новенький – довбаний Захар!».

– А ти дуже радієш, коли ворогів зустрічаєш?

– А вони в мене є? Ото… Кажеш, що я поводжуся як дитина, а сама й досі звеш ворогом хлопчину, який був задиракою в школі. Та камон, ви були дітьми. Перехідний вік і все таке. Забуть колишнього Захара, який діставав тебе. Тепер помічай лише його нинішнього. Підтягнутого красунчика, який добре до тебе ставиться.

– Він просто звернувся за допомогою до єдиного, кого знав. Це нормально. Але Захар вже з усіма перезнайомився, а отже, я йому вже не знадоблюся. І ще, з чого ти взяла, що він «красунчик»?

– Ти ж сама сказала, що всі дівчата на нього залипли.

– Ну таке, хлопець як хлопець, – Кіра стенула плечами і підняла правий кутик губи. – Гаразд, піду я в душ і спатки.

Дівчина на довго зникла у ванній кімнаті. Сиділа, думала, спостерігала, як вода крапає з кінчиків волосся… Ясна річ, що вона не потрапила під чари Захара, як її однокурсниці, але його поява похитнула її спокійне розмірене життя. Кіра не могла назвати свої останні чотири шкільні роки щасливими і безтурботними, тому була рада забути про цей життєвий період. Але хлопець змушував згадувати. Не те щоб це було катастрофою, але відчуття таки не дуже приємні.

– Кіра… – прошепотіла Ната, коли світло було вимкнено, і дівчата лежали кожна у своєму ліжку, – ти спиш?

– Ні.

– Просто хотіла сказати, якщо він знов почне ображати тебе, чи… просто захочеться поговорити, я поруч.

– З чого такі переміни? Ти ж мріяла засватати мене йому.

– Ти якась нетака сьогодні. Я хвилююся.

– Не переймайся. Просто не очікувала такого повороту. Завтра буду в нормі.

Останню фразу Кіра кілька разів повторила собі подумки. Її нинішній стан геть не піддавався логіці, а отже, з ним потрібно покінчувати. Подумаєш, однокласник. Подумаєш, діставав. Ната має рацію, вони були дітьми. А зараз він змінився, подорослішав. Все буде добре.