***4***

На роботу талановитого дизайнера, що прибув до Котіарну з інших світів зібралися подивитися мало не всі мешканці замку. Марта та Соломія бавилися із малюком Ярославом, перешіптувалися між собою та спостерігали як під вмілими руками тканина перетворюється на витончений одяг.

Юліана та Андріс пили каву разом із Хранителями замку та будували припущення що до майбутнього вбрання.

– Андрісе, ти так легко погодився на цю авантюру, – подивився на принца Ілліс. – Не боїшся осуду нашого народу?

– А чого мені його бояться? Я завжди виступав за експерименти та новинки. До того ж я нікому не нав’язую одяг, але в горах дійсно буває холодно навіть для нас, погодься, друже.

– Погоджуюся, – кивнув Ілліс. – Але я поки не готовий вдягнутися у костюм. Навіть модний.

– А я б на тебе подивилася, – хихикнула Олександра, цілуючи чоловіка у щоку.

Тим часом тканина у вмілих руках гнома наче ожила й на очах перетворювалася на частини одягу.

– Метр сюди, три метри туди, ех, ну й велетні ці дракони, – буркотів собі під ніс Гвент. – Два метри сюди, й ще на вуха для малого…

Ваттер почувши своє ім’я встав на задні лапки та повернув голову на дизайнера, той якраз виклав на столі готовий комбінезон білого кольору та примостив на каптур два кролячих вушка.

– Ну, чого втупився, ходи вже, – гном посміхнувся та поманив до себе дракончика.

– Ух ти! – пролунав в голові Юліани голос малюка Ваттера. – А костюмчик й справді гарненький!

– Ти ж мій зайчик! – скрикнула Юліана, підхопивши на руки перевдягнутого дракошку. Тепер він й справді нагадував пухнастого кролика й виглядав доволі кумедно.

– Головне, щоб костюмчик личив та гарно сидів, – зареготала Олександра. – Ваттере, ти ж наш красунчик!

– Дивись який в нас тепер є зайчик, – посміхнулася Соломія. – Ну все, цього року Великдень точно буде незабутнім!

– А моє вбрання готове? – до гнома наблизилася Юліана.

На робочому столі Гвента відбувалася справжня магія. З-під вмілих рук з’явився елегантний корсет із короткою спідницею, а разом із ним спеціальна накидка на плечі, розшита камінцями, які при попаданні сонячних променів яскраво блищали.

Юліана торкнулася м’якою тканини та примружила очі. Вона навіть уявити не могла, що вийде така краса.

– Знаєте, яка головна перевага цього комплекту? – Гвент зіщулився.

– Яка?

– Мій одяг не зникає при перетворенні на людину. Він просто зменшиться й вам не треба шукати чим прикритися, - кахикнув гном.

– І справді зручно, – погодилися Ілліс та Андріс.

– А от й ваш костюмчик, – Гвент протягнув принцу штани, сорочку та плащ. З розрізами для крил.

– Ходімо міряти! – Юліана схопила за руку чоловіку та потягнула його на двір.

Вже за кілька хвилин на поляні перед замком стояли два дракони, що вперше в історії Котіарну вдягнули вбрання. І воно, на диво, пасувало могутнім звірам, гармонійно підкреслюючи всі вигини тіла та приховуючи від чужих очей ті самі дзвоники, про які постійно жартував гном.

– А мені подобається, ви фантастично виглядаєте, – проговорив Ілліс. – Здається, у вас, маестро, з’явився новий клієнт, – звернувся чоловік до Гвента.

– То що, Ваша Високосте, моя майстерня отримала ліцензію на роботу в світі драконів?

– Беззаперечно. Плідної нам всім співпраці, – Ілліс озвучив думки свого друга, адже дракони у своїй другій подобі могли перемовлятися лише за допомогою ментального зв’язку.

Андріс та Юліана змахнули крилами та взяли курс на гірські вершини. Плащі синхронізувалися із крилами й дійсно не заважали польоту.

– От й добре, – потер долоні Гвент у передчутті нових замовлень та дзвінких монет у кишенях. – Плюс один світ у моєму магічному портфоліо.