***2***

– Андрісе, – звернулася до чоловіка Юліана, коли вони залишилися наодинці у своїй кімнаті в замку Олександри. – Ти гадаєш цьому рудому нахабному гному можна довіряти?

– Наші магічні кордони не пропустять шарлатанів, тож, цілком. До того ж мені цікаво чи пошиє він нам весільні костюми з пасхальними мотивами. Ти казала, для тебе це важливе свято. Я планував звичайно провести наше маленьке свято у природному вигляді. Дракони ніколи раніше не користувалися одягом. Це щось новеньке, але водночас креативне. Чула, він одягає монстрів з різних світів…

– І нічого ми не монстри, – пирхнула Юліана. Дівчина довго не могла повірити в існування драконів, але власне перетворення та причетність до світу драконів змусило її прийняти нову реальність, яку тепер вона готова була захищати від насмішок скептиків.

– Авжеж, кохана. Я обожнюю твого блакитного дракона, ти неймовірна з крилами!

– Гей! – раптом почули вони у своїх головах роздратований голос Ваттера. – Що ви там навигадували вже?

– До Котіарну завітав один відомий дизайнер, він пошиє нам весільне вбрання… – звернулася до нього Юліана.

– Та ваше весільне вбрання вже давно готове, он у шафі костюми висять! – ткнув лапкою Ваттер у потрібному напрямку.

– Ваттере, любий, він шиє одяг на драконів! – усміхнувся Андріс.

– На драконів? – скрикнув Ваттер. – А мені пошити може? Я хочу собі костюм! – примружився малий нахаба.

– Буде тобі костюм, – Юліана підхопила свого улюбленця на руки та почухала за вушком й додала, – кролика.

– Чого це кролика? – насупився малий.

– Тому що Великдень скоро, – розсміялася дівчина.

– Так, для малого обрали, а собі що хочеш? Може, сукню? – подивився на дівчину Андріс, взявши її за руки.

– Та ні, в небі незручно буде в сукні. Може, якийсь комбінезон?

– Спитаємо вранці нашого екстравагантного дизайнера, – Андріс з теплом подивився на дівчину. – А тепер я хочу побачити тебе без одягу, – муркнув він та почав вкривати шию дівчини ніжними цілунками.