4

До сусідки чоловік зібрався вже після обіду. Сонце якось непомітно чкурнуло за хмари і на землю впали перші краплини прохолодного жовтневого дощу. Накинувши на голову, для захисту від нього, капюшон куртки Тарас за лічені хвилини подолав відстань, що розділяла їхні обійстя. Тільки-но він потрапив до будинку давньої подруги, як раптова осіння злива розійшлася не на жарт.

– Здоровенька була! – привітався чоловік з жінкою, під плюскіт дощу за вікном. – Що тобі тут треба допомогти?

– І тобі не кашляти! – звично-іронічно відповіла господиня дому. – Та хотіла щоб ти глянув до бурякорізки, бо щось останнім часом почала викаблучуватися. Але де в таку негоду за це братися. Може кави чи чаю вип’єш?

Відмовлятися від такої пропозиції і повертатися зараз додому було нерозумно, тож Тарас лише кивнув головою на знак згоди. Вони пройшли на кухню, де Віруся швидко заварила дві великі філіжанки гарячої кави, доповненням яких стала таця з горою духмяних пампушків. Чоловік, хоч не так давно й пообідав, однак від вигляду та запаху цієї звабливої домашньої випічки відчув, як у нього починає, ледь не буквально, слинка текти. Насолоджуючись дивовижним поєднанням гіркого напитку й медових смаколиків Тарас і не помітив коли в кімнаті появилася молодша донька господині дому – Іванка. Зовні вона була разюче схожою на Вірусю в молодості, а от гострим язичком і норовливим характером дівчина здається перевершувала свою маму.

– Доброго дня, дядьку Тарасе! – весело прощебетала юнка й швидко зиркнувши на стіл з частуванням іронічно додала. – Мам, ти якась дивакувата людина. Пригостила б нашого гостя домашньою наливкою, він же дорослий чоловік, а не якась маленька дитина, щоб пити каву з печивом.

Віруся відповіла Іванці невдоволеним поглядом, однак до поради доньки прислухалася і вже за лічені хвилини на столі стояла пляшчина саморобної смородинової наливки і два місткі кришталеві бокали. Повільно потягуючи солодкувато-хмільний трунок, чоловік раптом пригадав про той чудернацький електронний прилад, що зараз знаходився в кишені його куртки.

– Іванка, – промовив він відкладаючи недопитий бокал, – а ти добре петраєш в сучасних гаджетах?

– Так, але не у всіх, – відповіла дівчина заінтригована запитанням чоловіка. – Ви щось конкретне маєте на увазі, чи просто так цікавитеся?

– Конкретно маю на увазі ось це, – сказав Тарас і дістав знайдений напередодні мобільник. – Можеш розібратися що й до чого в цьому телефоні?

Іванка взяла в руки рожевий апарат, швидко пробіглася пальчиками по його сенсорному екрані, і задумливо промовила:

– Цікава й незвична річ. Вперше бачу такий мобільник. Де ви його взяли, і чи можна мені трохи покопирсатися в ньому.

– Випадково знайшов, – коротко відповів чоловік знову беручись за бокал. – Звісно бери і копирсайся скільки хочеш, але потім неодмінно розкажеш, що цікавого й незвичного ще знайшла у ньому. 

Дівчина згідливо кивнула головою і з телефоном в руках вийшла до сусідньої кімнати. Тарас же допивши наливку глянув у вікно. Надворі осіння злива вже практично закінчилася, і чоловік нарешті взятися за справу, заради якої власне й прийшов до сусідки. За якусь годину йому вдалося полагодити бурякорізку, й після традиційних слів вдячності Тарас неспішно повернувся до дому. Про залишений у домі Вірусі мобільник він за цей час не згадав ні разу.