3

На городі, за косовицею, чоловіка знову обсіли спогади. Тарас ще раз повернувся у минуле, в свою далеку юність. То особливе літо промайнуло практично миттєво. Незчувся як і осінь прийшла, а разом з нею і від’їзд на навчання в місто. Відверто кажучи хлопець тоді покидав село з двоякими почуттями. З однієї сторони його вабило незнайоме місто своїми новими враженнями, знайомствами і повсякденними перемінами. А з другої – було важко на серці розставатися з Вірусею. За ті два місяці вони надзвичайно зблизилися. Разом проводили майже всі вечори, спершу традиційні танці, потім парубок проводив юнку додому, а закінчувалося все гарячими і палкими поцілунками. Смак дівочих вуст і ту неземну насолоду яку дарували ці поцілунки Тарас добре пам’ятає й по сьогоднішній день.

Напередодні від’їзду хлопця обоє поклялися у вірності і коханні на все життя, і обоє незабаром порушили цю обітницю. Спершу не дотримав свого слова Тарас. В технікумі було стільки симпатичних, вродливих дівчат що він не стримався від спокуси. Завів собі нову подружку. Так, нічого серйозного, місяць невинних побачень, з десяток невмілих поцілунків та й все. Але зрада є зрадою, і її нічим не виправдаєш.

Не оминула підступів парубоцької зваби і Віруся. В старших класах вона розцвіла мов пишна троянда і стала справжньою красунею, від якої годі було й погляд відвести. Прихильників, залицяльників і кавалерів у дівчини з’явилася незліченна кількість, серед яких віднайшовся й такий спритник, що зумів добратися до її серця. А дальше події закрутилися з карколомною швидкістю. Поки Тарас наполегливо гриз граніт науки його, вже колишня, кохана непомітно забувала про нього. Вона була безмірно щаслива зі своїм новим обранцем, і заради нього була готова на любі глупства. Не минуло й півроку їхнього знайомства, як по селі пішли гуляти слухи, що Віруся, яка тільки-но закінчила школу, виходить заміж.

На той час Тарас відучившись в технікумі пішов служити до війська, а повернувшись з армії не став довго затримуватися вдома. Період тоді був нелегкий, грошей не вистачало на найнеобхідніше, і щоб заробити хоч якусь копійчину юнак був змушений поїхати на заробітки, закордон. Саме там він і здобув професію муляра-штукатура. Спершу був звичайним підсобником, потім навчився досконало орудувати кельнею і вміло виставляти маяки, ну а згодом у своїй майстерності доріс до рівня бригадира будівельної бригади.

За ті роки, що чоловік працював на чужині Віруся встигла не лише народити двійко дітей, але й розлучитися з чоловіком. Причина була банальна, її обранець виявився ледацюгою й пияком, заробляти гроші для сім’ї він не вмів та й не хотів, зате частенько приходив додому напідпитку, влаштовував численні скандали, і навіть, якщо вірити сільським пліткам, накидався на дружину з кулаками. Жінка таке неподобство терпіла недовго, дався взнаки її норовливий, батярський характер, тож вона взяла й просто вигнала непутьового чоловіка з дому.

Однак жити на селі матері-одиначці з малими дітьми і без чоловічої підтримки, ох як нелегко. Молода жінка зрозуміла це відразу, тож коли у неї появилася нагода з солідним мужчиною-бізнесменом з сусіднього села вона особливо й не вагалася. Вочевидь якимось небесним коханням і неземною пристрастю там і не пахло, одна достаток і взаєморозуміння на перших порах у подружжя безумовно були. По крайній мірі так тоді говорили в селі.

На жаль тривало щасливе сімейне життя у Вірусі порівняно недовго. Доволі швидко вона вияснила, що її новий обранець відчайдушний бабій. Невгамовний ловелас у якого були коханки ледь не в кожному селі та місті району. Солодкоголосий джиґун, що здатен спокусити як недосвідчену, юну школярку, так і солідну, поважну даму. Для нього жінки були лише своєрідним призом у грі на зваблення, такими собі іграшковими ляльками, любовні перемоги над якими підтримували його чоловічу самовпевненість. Неодноразово зраджена, цинічно зневажена і глибоко зневірена Віруся незабаром розсталася з цим лицемірним негідником.

Поспіль дві невдачі у виборі свого судженого, вочевидь, довіку вбили у жінки надію на зустріч з достойним партнером для подальшого сімейного життя. Розчарована у чоловічій вірності та порядності, вона більше не шукала нікого, а на найменший натяк на щось подібне давала рішучого відкоша. Навіть якось, на жартівливу пропозицію Тараса згадати минулі часи й сходити з ним на символічне побачення, відповіла таким міцним слівцем, що у того назавше відпало бажання торкатися цієї теми. Він більше й не заїкався, бо добре зрозумів, що минулого вже не повернеш, і двічі в одну річку не ввійти.

А втім, незважаючи на те, що колись сталося, вони все ж залишилися хорошими приятелями і жінка, вряди-годі, зверталася до чоловіка за посильною допомогою. Він ніколи не відмовляв їй у цих проханнях, більше того робив що потрібно було без будь-якої винагороди, задовольняючись лише звичайним «дякую Тарасе», або «спасибі тобі за все». Йому цих простих слів цілком вистачало, щоб підняти собі настрій на весь подальший день.