1

Мобільний телефон Тарас знайшов цілком випадково. Чоловік би й не помітив його, на узбіччі дороги серед чималої купи опалого листя, якби апарат коротким пронизливим деренчанням сам не показав своє місцезнаходження. Мужчина мимохідь нагнувся, підібрав електронний прилад і не дивлячись сунув його собі в кишеню. Зробив так зовсім не тому що хотів крадькома привласнити чуже добро, просто був настільки виснаженим від напруженого трудового дня, що вже не мав ні сил, а ні тим паче бажання виясняти кому належить ця річ. Зрештою все це можна буде зробити згодом, пізніше, на прийдешніх вихідних.

З роботи додому Тарас повертався традиційно на маршрутці. За вікнами невеликого мікроавтобуса неспішно пропливали знайомі з дитинства краєвиди рідного краю, щедро розфарбовані жовто-багряними тонами листопадової осені. Сонце вже практично сховалося за обрієм і темні сутінки надвечір’я повільно опускалися на землю. Тіло чоловіка гуділо від втоми, але в душі панувала меланхолійний спокій і приємне умиротворення. Попереду цілих два дні відпочинку коли можна буде забути про вибагливого замовника, недобросовісних постачальників і свою батярську бригаду. Все це повернеться до нього вже з початком наступного тижня.

Вдома все було як завше. Біля хвіртки дружелюбно крутив хвостом вірний Сірко. Посеред подвір’я ще порпалися в пошуках чогось їстівного кілька ненаситних курочок. На порозі хати терпляче чекала на нього мати. Побачивши сина стара жінка радісно всміхнулася і відразу поцікавилася чи ставити вже на стіл вечерю, чи у нього ще є якісь невідкладні справи. Нічого такого у Тараса не було, тож скинувши робочий одяг і прийнявши контрастний душ він взявся за вечерю. Мати вмостилася поряд, спостерігала як син наминає за дві щоки її вареники з сиром та розповідала про сьогоденні сільські новини.

Після вечері стара жінка подалася дивитися одне зі своїх улюблених телешоу, а чоловік вийшов надвір щоб перекурити перед сном. Погода була на диво погожою, якщо зважити що на календарі вже було кінець жовтня. Легкий вітерець приємно обвівав обличчя мужчини, тепле повітря пахло пожухлими бур’янами, десь неподалік гуркотів трактор, хоч на почорнілому небі вже почали з’являтися перші зірочки.

Тарас жадібно зробив кілька затяжок і насолоджуючись гіркувато-терпким димом сигарети згадав про свою нещодавню знахідку. Чоловік знехотя сходив до хати, знайшов в кишені скинутого брудного одягу мобільник і знову усамітнившись надворі, взявся його уважно вивчати. На перший погляд телефон практично нічим не відрізнявся від інших його новомодних співбратів-«айфонів». Вочевидь достатньо дорогий апарат, з чималого розміру сенсорним екраном, захований в вишуканий шкіряний захисний чохол. У вічі мужчини кинулося яскраво-рожеве забарвлення корпусу мобільника та відсутність логотипу фірми-виробника.

Трохи поміркувавши Тарас дійшов висновку що особливо дивуватися тут немає чому. «Об’єкт» на якому чоловік зі своєю бригадою гарував вже майже місяць, і біля якого власне й знайшовся телефон, належав одному вельми заможному судді. Це була фешенебельна дача, розташована в мальовничому узліссі, куди підстаркуватий але ненаситний до плотських утіх служитель Феміди, частенько привозив для інтимних розваг дівчат легкої поведінки. Мабуть цю недешеву «цяцьку» випадкового й загубила котрась зі таких жриць кохання.

Під’юджуваний цікавістю мужчина не зумів стримати свого бажання трішки «похазяйнувати» в електронних нутрощах чужого мобільного. Просто захотілося взнати що такого надзвичайного в цих «наворочених» телефонах, що за них платять такі скажені гроші. Можливо вони мають якісь особливі технічні параметри недоступні для звичайних апаратів, чи володіють засекреченими передовими властивостями. Хоча чудово розумів що апарат скоріш за все закодований складним паролем, і так легко не відкриє всіх своїх секретів.

Тарас помилився і розчарувався одночасно. Знайдений мобільник виявився незахищеним і абсолютно пустим. За майже годину наполегливого копирсання, чоловік не зміг віднайти у ньому навіть таких елементарних програмок як диктофон, калькулятор і календар. Про знімальну камеру, Bluetooth і Wi-Fi вже й говорити не доводилося. Навіть адресна книга, журнал дзвінків і повідомлень, та картка пам’яті знаходилися в незайманій чистоті.

Чоловік спересердя хотів було вже заховати телефон до кишені, та забути за нього до понеділка, як раптом на екрані засвітилася піктограма з зображенням музичного ключа, під яким виникло запитання: «Бажаєте послухати улюблену музику?». І варіанти відповідей – «Так!» і «Ні!». Ще не усвідомивши що робить Тарас автоматично тицьнув пучкою пальця на значок «Так!». Вмить у вечірній темряві залунала мелодія яку неможливо було не згадати. Кріс де Бург і його неймовірно романтична «Леді в червоному».

Трясця, – ледь не вихопилося у мужчини, та це ж пісня його юності. Початок бурхливих 90-х, закінчення школи, випускний вечір… Вся це шалена і незабутня весна тоді пролетіла під ритми цієї пісні. Як же це давно було і стільки часу вже відтоді пролетіло, навіть страшно подумати. А скільки спогадів залишилося від прожитих років, що напевне книжку можна написати. Звісно вийшов би не гостросюжетний бестселер, бо карколомних пригод в його минулому не було, та все ж багато цікавого й повчального з тої розповіді можна б було і почерпнути.

Коли пісня закінчилася Тарас хотів було продовжити прослуховування фонотеки чудернацького мобільного, та «наворочений» апарат так просто не хотів відкривати всіх своїх таємниць. На його дисплеї висвітилося нове запитання-пропозиція: «Якщо хочете прослухати наступну композицію, то маєте відповісти на ще одне запитання. Бажаєте його дізнатися?». Заінтригований чоловік відповів ствердно, і вже за якусь секунду очманіло читав: «На якому носієві ви вперше почули пісню, що щойно прозвучала? Варіанти відповідей: а – магнітофонна касета, б – компакт-диск, в – флешка».