Глава 2. Приємний співрозмовник.

Марі’ нарешті прочитала повідомлення, котрі прийшли ще вранці на її мобільний телефон. І подумала:

Якщо тільки такі пишуть, то це дарма згаяний час. Теж мені, це типо він Женічка, чи що? – став насміхатись її внутрішній цинік. – Ой добре, що хоч не Тімур, з цим жахливим ім’ям. Марі’ дивилась на горизонт і наче сама розчинялась в іншому просторі. Думками вона відривалась від землі. Їй дуже хотілось відчути той простір, де чиста планета є для неї.

Їй не сподобались ці слова з першого ж їх прочитання. Їй стало нудто, прісно, нестримно. Їй хотілось бути самій, і хотілось з кимось говорити, але не так, як зараз пропонувала реальність. На її думку, все повинно бути по-іншому.

Останнім часом Марі’ майже не спілкувалась ні з ким, і все спілкування, котре вона наважувалась налагодити, було тільки в он-лайн. Але кожне розчаровувало, так і не встигнувши перенестись в реальність. В павутині інтернету так само, як і в житті: зустріти когось з тими якостями, котрі б подобались, було із співвідношенням ймовірності 5% зі 100. Життя однієї людині не обходить іншу людину. Люди зараз зосереджені тільки на собі і на свій вигоді, що не помічають ще когось поряд і навіть не прагнуть цього. Світ здешевів, усе відбувається швидко, як в закритому просторі, де люди втратили властивість радіти простим речам.

Марі’ деколи все ж таки спілкувалась, сподіваючись: а можливо? Якось вона познайомилась з хлопцем он-лайн. Йому було абсолютно не цікаво, що вона відповідала і чим саме була зайнята, він тільки говорив про своє. А коли вони зідзвонились, усе що вона могла пригадати, що він говорив монологом, практично нічим про неї не цікавлячись.

Люди не змінюються, вони замкнені у вузькому колі своєї свідомості, і там щось змінити практично неможливо. Бо коли вона злилась, вона видаляла повідомлення, а потім він починав писати через деякий час знову. І все завжди повторювалось. Тоді вона просто блокувала контакт.

Один то взагалі був таким самозакоханим, що кожен день надсилав своє селфі і відео. Коли вона перепитала: для чого це? Щось більш змістовне є? Він відповів, що нема і просто надіслав їй привіт.

Коли вона ділилась чимось своїм, сподіваючись щось почути у відповідь, проте у відповідь була тільки одне слово: окей, найс.

Як одним із методів, вона могла обірвати спілкування, щоб перевірити, чи дійсно для цієї людини важлива їхня розмова. Якщо вона комусь потрібна – то людина обов’язково напише, ще і ще.

Сонце давно вже сховалось за горизонт, і непомітно на небі з’явився яскравий місяць із зіркою. Він повис над будинком, як ліхтар, освічуючи частину неба. Це було якось особливо, бо вона чомусь раніше не бачила, що місяць буває і над будинком. Повернувшись в дім, вона знову сіла за комп’ютер. Завантаження файлів було завершено. Сайт зроблений. Замовник розрахувався, вона побачила, як на її карточку прийшла оплата за роботу.

Вона вимкнула комп’ютер і пішла спати. Її дім був її фортецею. Затишний, тихий, свіже повітря заходило з вікна в кімнату. Була тепла липнева пахуча ніч. Її ліжко було застелене так, наче вона спить у білих хмарах, настільки комфортне, з білою ковдрою та м’якими подушками.

Вона прокинулась о 6 тій ранку. Сонце мліло за скронями дерев, теж прокидаючись. Вона знову вийшла в сад, була роса, здавалося, що вона аж бриніла під ногами. Прохолода вривалась в свідомість і подих. На всіх пелюстках троянд теж були краплі роси, вони були наче закутані в іній, проте на дворі було літо. Чи то повідомлення, чи ще щось, або планети змінились, проте її відчуття зі вчора стали гострішими, вона стала помічати те, що раніше не помічала, звертати увагу на такі прості але приховані речі.

Мобільний коротко задрижав, прийшло ще одне повідомлення.

- Вибач, що написав, але у мене були тільки слова, щоб ти мене помітила. Вибачай, що втрутився в твій простір.. Це було неправильно з моєї сторони.

Вона перечитала ці слова декілька разів. Пройшло хвилин 7. Її пальці стали друкувати відповідь, а потім все стерли. Вона просто відправила смайлик у відповідь.

- Дякую, що відповіла, - відписав хлопець, котрий вчора прислав 4 повідомлення.

Як тільки її відповідь була відправлена, щось наче зав’язалось. Марі’ хотіла, щоб він написав іще. І він написав. Ще раз і ще раз. Це була та сама мить, той момент, коли все само собою складалось. Це була детальна змістовна розмова, це більше не були монологи, спілкування було діалогом із цікавості один до одного.

Вони стали переписуватись часто, її день починався з його повідомлень, і увечері він бажав надобраніч.

З ним було смішно, прикольно, весело. З ним все навкруги посміхалось.

***

- Доброго ранку, Принцесо! Як спалось?

- Привіт. Кошмари наснились.

- Що снилось? Спробуй заснути ще раз, тоді вони забудуться.

- Мені снився вірус, котрий захопив мій комп’ютер. І це було чомусь страшно. А тобі що снилось?

- Я сни рідко пам’ятаю. Вони чорно-білі і нецікаві. Смайлик.

- Везунчик. Мої - кольорові жахіття і у всіх подробицях. Смайлик.

- Якщо вдастся заснути, то сон забудеться, по крайній мірі буде не так гостро відчуватись в пам’яті, фабри змішаються.

- Спробую.

- Тобі часто сняться такі сни?

- Тільки останнім часом часто, а так бувають і досить гарні.

- Через якусь причину сняться погані?

Деколи вона просто не відповідала, залишала ці повідомлення просто так. Але він все одно продовжував писати. Їй подобалось отримувати його повідомлення, і вона починала їх чекати.

***

- Мені однодумця тільки потрібно. З іншими нецікаво, їх звернений мозок, тупі вислови, все це тільки дратує, я такого терпіти не буду.

- А я? – схвильовано спитав він.

- Ти інший, з тобою мені комфортно.

- Хоча б це вже добре. Смайлик.

***

- Сьогодні такий красивий букет принесла із садка. На столі поставила, милуюсь. У квадратній колбі!