Глава 1. Її простір.

Мобільний додаток

Samuel V. Sidney

Глава 1. Її простір.

Марі’ була затята в своїх переконаннях, що не обов’язково мати безліч псевдо друзів, подружок – пліткарок, достатньо зосередитись на тому, що важливо для тебе. Їй більше подобалась природа аніж люди, ранкові троянди в росі і променях сонця, аніж галасливі людські створіння, граційні кішки, аніж ці неправдиві істоти. І десь там, далеко-далеко, коли вона відпускала всі сперечання з цим абсурдним світом, вона уявляла свій простір, там було літо, хмари, до котрих можна було доторкнутись рукою, гуляючи лугом; там не було людей, там все було чесно, свіже повітря, мирні птахи, незвичайні квіти. У тому просторі був будинок і був сад. І її охоронець. Всемогутній, добрий, щирий, щедрий, і йому подобались казки.

Коли вона знаходилась в потаємних кімнатах свого уявного світу, то була м’яка, ніжна, терпима, а коли виходила в цей світ – перетворювалась на цинічну істоту, таку, як більшість, проте зі своєю іронією та гумором, і була зосереджена на тому, щоб себе захищати. Рівню собі Марі’ вдавалось зустріти дуже рідко.

Марі’ щиро вірила, коли він прийде, то все зав’яжеться само собою, і вона з перших слів вирішить, що це він і запам’ятає його ім’я. А поки це все не ті, і всі інші не з тими. Якось так.

На екрані мобільника Марі’ висвітилось: Лонда Колор. В житті її знайома мала інше ім’я, але це настільки вкорінилось, що всі звали її саме так. Навіть аватарка при вхідному виклику відповідала її прізвиську – кольорове волосся, смішна гримаса, кучері. Манера Марі’ ставити телефон на беззвучний, тільки з вібросигналом, довела його до того, що він перетворився на жука від схожого на дзижчання звуку. Лонда Колор була чи не єдиною, з ким спілкувалась Марі’ і деколи проводила час, катаючись на велосипеді влітку. Їх об’єднувало одне: спільні ранкові велопрогулянки: для Лон велосипед слугував як спорт, для Марі’ – подивитись нові місця, нові квіти та краєвиди. Проте за змістом дівчата були різними.

Мобільний був далеко у сумочці, Марі’, чекала на свою знайому у місці, де вони вчора домовились, тим часом роздивляючись квіти на узбіччі, котрі видавали себе яскравим фіолетовим кольором. Лонда Колор з’явилась за декілька хвилин, і почала гукати, побачивши її здалека.

- Тобі не додзвонитись!

- А нащо ти мені дзвониш? Домовились же вчора, що зустрінемось тут. Хоча я просто не чула дзвінка. Телефон у сумочці, мабуть не доходив сигнал. - Марі’ дістала мобільник, там дійсно було п’ять пропущених дзвінків від Лон.

- Ну я хотіла сказати, щоб ми поїхали в інше місце, там розцвіли якраз нові квіти, не такі як тут.

- Це куди саме? Ой ну з яких пір тебе цікавлять квіти?

- Вулиця, що направо не доїжджаючи до центру і там..

- А я зрозуміла, ти хотіла побачити чи він удома. – Там проживав хлопець Лонди, з яким вона вже більше не зустрічалась та все ще при першій ж нагоді цікавилась ним.

Марі’ збиралась покласти телефон знову в сумочку, коли той знов завібрував, прийшла ще одна смска. Потім іще одна, і за кілька секунд третя.

- Ну може просто подивитись і все.. Ой, а хто це тобі пише?

- В смислі? Ніхто не пише, з чого ти взяла?

- Я чула вібро сигнал твого телефону, три смски! Покажи мені! Цікаво!

- Цікаво як тобі пише інтернет магазин про знижку?

- Ха-ха, насмішила, чому зразу про знижку? А можливо, тобі написав якийсь красень, а не хочеш навіть прочитати??!

- Красень це типо Ватсонс чи Фокстрот?

- Ой ну ти так завжди.

В наш час, якщо тобі приходять повідомлення, і ти намить думаєш, що це від твоїх фанатів, і о, яка я популярна чи популярний, то ці повідомлення можуть бути тільки від інтернет магазину.

Дівчата проїхали кілометрів зо два, почалась грунтова дорога, простір. Був літній ранок, прохолода , промені м’якого сонця, котре недавно прокинулось, переливались в скронях дерев.

- Давай туди!? - Марі’ показала у сторону синіх квітів і поодиноких соняшників. – Там щось цікаве, подивись, які кольори і які незвичайні квіти!

Вони звернули на цю місцину. Вона й справді була фантастична. Така непомітна здалеку, але тут було стільки диких квітів, котрі просто вражали своєю красою. Ними можна було милуватись довго. Марі’ любила їх фотографувати з різних ракурсів, із росою, у чистий ранок. Це був її світ, котрий існував за багатьма замками без ключів.

Телефон знову забринів жуком, поки вона фотографувала квіти. Сповістивши, що знову прийшла смска.

- 4 повідомлення! Дай мені подивитись?! – і Лон потягнулась руками, щоб забрати смартфон.

- Та припини ти! Дістала вже зі своїми нав’язливими ідеями! І ця інтернет розсилка вже теж дістала! Зараз повидаляю все.

В ту секунду, телефон опинився в руках Лон і вона побігла, буквально ниряючи в квіти. А потім жадібно почала натискати кнопки аби відкрити повідомлення.

- Привіт! Я хочу спілкуватись саме з тобою. Ти непроти? Мені хотілося б бути там, в тому уявному просторі, де існує все твоє краще, мені здається я завжди хотів би там опинитись. Мені дуже сподобався твій профіль, а особливо фото неймовірних квітів. Я люблю природу більше ніж людей. Мене звати Євгеній, Джей Ті у павутині. Я сподіваюсь ти реальна, дівчина на ім’я Марі’. Чекатиму на відповідь.

- Ага, і підпис – магазин Алло, заходьте на наш розпродаж товарів, бо сьогодні все розмели, залишилось тільки для вас. Ти серйозно? Лонда Колор придбала фантазію на розпродажі? Не смішно.

- Це твої смски! Якщо сама не віриш, то прочитай.

- Ага, там половина того, що я нікому не казала, можливо тільки тобі, і то не все. Хоча, ти молодець, у мене дуже спостережлива подруга!

- Та ні. Я б ніколи не писала таку муть!

- О так. Ну все, віддай телефон, я хочу дофотографувати цю поляну квітів, і треба повертатись додому. Ще сайт дороблювати і здавати замовнику.