34 Діана

Вислухавши мамині настанови і попрощавшись з батьками, я зробила собі чашку чаю, набрала цілу тарілку мигдальних тістечок і пішла у вітальню, щоб подивитись якийсь цікавий фільм.

- Риточко, люба, я тобі дуже співчуваю... - Почувся голос мого зведеного брата.

Схоже, що Артем розмовляв по телефону зі своєю дурепою. Я підійшла ближче до дверей, що вели із вітальні в коридор і навостривши вуха, прислухалась.

- Мила моя, я впевнений, що скоро всі забудуть про цей прикрий випадок. Не хвилюйся так...

Фу! Та яка вона там мила? Жаба кислоока! От хто ця Ритка. Як у цього бовдура тільки язик повертається таке казати? 

- Завтра побачимось, Рито. Цілую...

Цілує він її... Тьфу!  Бридота! На ту Ритку гидко глянути після моєї помсти з тухлими яйцями, а він її ще й цілує. Збоченець!

Почувши, що Артем наближається до вітальні, я з усіх ніг кинулась до дивану і схопила пульт від телевізора.

Варто мені було почути, як зведений брат мило щебетав зі своєю подружкою, як настрій стрімко полетів униз.

- Діано, ти можеш зняти ці сережки і вдягнути інші? - Запитав Артем, всідаючись поруч.

Нічого собі заявочки... З якого це дива?

- Чого б це? - Невдоволено поцікавилась я.

- Бо вони мене дратують. Жахливий несмак.

Теж мені, знайшовся поціновувач прекрасного... Багато цей телепень розуміє. Як це золото може дратувати? Воно прекрасне у будь - якому вигляді.

Нехай йде і вказує своїй козі кривоногій, що і коли їй носити , а я сама розберусь.

- Не зніму, бо вони мені сподобались.

- А якщо я подарую тобі інші сережки? - Запитав Артем, уважно на мене дивлячись.

Це вже зовсім інша справа. Дуже правильний підхід. Таки, цей йолоп ще не зовсім пропащий. Такий хід його думок мені дуже подобається.

- Артеме, ти спершу їх подаруй, а тоді поговоримо.

Мажорик сидів наче зачарований і дивився на мене. Від його погляду мене аж в жар кинуло. Дурне серце завмерло на мить і почало калатати, як ненормальне. Трясця! Так і захворіти можна. 

- Ти чого витріщився? - Сердито поцікавилась я, намагаючись не дивитись на цього нахабного красунчика.

- Дивлюсь на твої губи...

Що?! Куди він там дивиться? Мені почулось?

- На мої губи? - Перепитала я.

 Від хвилювання, у мене навіть дихання збилося. 

- Так... Мені здалося, що у тебе ростуть вуса, - сміючись, бовкнув мій зведений брат.

- Які ще вуса? Що ти верзеш, йолопе?! - Розсердилась я і штовхнувши Артема, вискочила з кімнати.

Дідько! У мене мало серце з грудей не вискочило, руки спітніли, щоки розчервонілися, бо я собі вже такого навигадувала, а він... Козляра безрогий! Ненавиджу!

З вітальні досі чувся сміх мого бісового зведеного брата. Як я могла повестися на цей його тупий жарт? Геть втратила пильність. Треба взяти себе в руки і послати паскудного мажорика на небо зірочки збирати.

Нехай валить туди разом зі своєю Риткою! Вік би їх двох не бачити! Тільки нерви мені псують...

Прийнявши холодний душ, я трохи збадьорилась і прийшла до тями. Мій геніальний розум знову запрацював і я вирішила, що потрібно розжитися грішми, бо щось я останнім часом трохи розслабилась.

Треба знайти собі щось смачненьке, бо з ним мені завжди думалося значно краще. І тут я згадала про  мигдальні тістечка, які так і не встигла з'їсти через свого клятого зведеного брата.

Зазирнувши у вітальню, я знайшла порожню тарілку. А ще я знайшла Артема Кошового, який спокійненько спав собі на дивані.

На мить я навіть замилувалась цим видовищем, але швидко прогнала з голови всі дурниці і дістала з кишені телефон.

За такі Артемові фото, його фанатки дадуть мені купу грошей. Зробивши кілька знімків, я нихилилась ближче аби краще було видно.

Наступної миті міцні руки схопили мене і потягли на диван.