33 Артем

- Артеме, ти чув, що Лілька Ворона видала? Залицяльників вона хоче, романтику і подарунки... Уявляєш? Та хто гляне на таке нещастя? Кому потрібне це пришелепкувате бісеня? - обурювався Максим.

- Ну зовнішність у неї нічогенька така...

- Та яка там зовнішність? Нічого особливого... - Бурчав Макс.

Лілька Ворона і її бажання мене мало цікавили. А от те, що коїлось в гарненькій, але неадекватній голівці її найкращої подруги, мене дуже навіть турбувало.

Чому вона відразу не послала під три чорти того гада, Олега Стрілецького? Хоче витягти з того блазня більше дорогих подарунків чи вирішила дати йому шанс?

Що за нестерпне, дрібне створіння?! Якого біса вона натягла на себе ті кляті сережки, що подарував їй Стрілецький?

Я й так ледь стримався, щоб не провчити того нахабу. Не хотів лякати свою мачуху і Тамару.

Ці дві милі представниці прекрасної статті щиро вірили у те, що я - порядний і милий хлопчик.

Дуже не хотілось їх розчаровувати.

Але варто мені було побачити ті жахливі сережки на крихітних і милих вушках  своєї зведеної сестри, як мої руки самі собою стислись у кулаки.

Діана разом із  подружками зачинилась у себе в кімнаті, щоб насолоджуватись відео із командою підтримки і тухлими яйцями.

Максим чомусь дуже засмутився і поспішив додому. Я навіть не встиг запитати про те, що там у нього сталось.

А все через те мале бісеня, яке повністю захопило мої думки.

Наступного дня мій батько поїхав у відрядження, прихопивши собою і мачуху. Він так кохав цю жінку, що не хотів з нею розлучатись навіть на кілька днів, а ми з Діаною лишились вдома самі.

Зайшовши у вітальню, я побачив своє зведене нещастя. Діана сиділа на дивані і клацала пультом від телевізора, шукаючи, що подивитись.

Її довге волосся було зібране у хвіст, а на вухах виблискували бісові пантери.

- Діано, ти можеш зняти ці сережки і вдягнути інші? - Поцікавився я, сідаючи поряд з нею.

- Чого б це? - Запитала бідося, поглянувши на мене.

- Бо вони мене дратують. Жахливий несмак...

- Не зніму, бо мені вони сподобались, - нахабно дивлячись на мене, відповіло нестрерпне дівчисько.

- А якщо я подарую тобі інші сережки, то ти знімеш ці?- Спробував я якось домовитись.

- Артеме, ти спершу їх подаруй, а тоді і поговоримо... - Відповіла дрібна нахаба.

Я спіймав себе на тому, що знову витріщаюсь на її повні, спокусливі губи. Це якийсь капець!

Як так? У мене є дуже симпатична подружка, а я думаю про свою зведену сестру. Треба заспокоїтись, опанувати себе і прогнати це дрібне, жадібне нещастя із своєї бідолашної голови.

Треба, дуже треба... Але як же це нестерпно важко... Ось вона поряд. Простягни руку і доторкнешся, але це заборонено. Я ж не збоченець якийсь...

Що скаже мій батько, якщо дізнається про те, що я відчуваю до Діани? А мачуха? Я навіть думати про це не хочу.

- Ти чого витріщився? - Запитала винуватиця моїх страждань.

- Дивлюсь на твої губи...