32 Діана

Я дивилась на золоті сережки у формі пантери і задоволено посміхалась. Золото я любила так само палко, як і гроші.

Тепер мені стало зрозуміло, чому усі дівчата бігають за мажорами. Бо вони можуть собі дозволити дарувати ось такі коштовні подарунки.

Все своє життя, окрім останнього року, ми з мамою жили досить скромно і постійно на всьому економили. Про такі подарунки від шанувальників я навіть і не мріяла.

Уявляю, як здивується моя мама, коди дізнається, що Стрілецький не лише квіти приніс.

- Тобі сподобались ці сережки? - запитав блондинчик.

Ще б вони мені не сподобались? Хто ж при здоровому глузді добровільно відмовиться від золота? Точно, що не я.

- Так, дуже. Дякую за такий чудовий подарунок.

- Радий це чути... То мої вибачення прийняті?

- Прийняті. Тобі вдалось мені догодити, тому я більше на тебе не серджусь, - відповіла я, мило посміхаючись.

- Чудово... Діано, чесно кажучи, ти мені дуже подобаєшся... Я б  хотів, щоб ти стала моєю дівчиною, - заявив білобрисий мажорик, підсовуючись ближче до мене.

А він швидкий. Відразу вирішив взяти бика за роги. Хлопець, і справді, був дуже вродливим та ще й щедрим, але я не поспішала йому довіряти.

В таких питаннях потрібно бути обережною. Серце у мене одне і я дуже не хочу, щоб якийсь бовдур його розбив і примусив мене страждати.

- Мені неймовірно лестить, що такий чудовий хлопець, як ти, зацікавився моєю скромною персоною... Але я - дівчина обережна. Ми з тобою майже не знайомі і я про тебе нічогісінько не знаю. Мені потрібен час, щоб я зрозуміла те, чи хочу з тобою зустрічатись.

- Я розумію, що ти маєш на увазі, Діано. Оскільки, ти відразу не відмовила, то у мене ще є шанси. Що ти хочеш про мене дізнатись?

- Не так швидко, блондинчику. Я ж тобі вже казала, що у мене на сьогодні вже є плани... Залишимо твій допит на інший раз.

- Добре, - зітхнувши, погодився мажорик.

- І ще... Квіти більше не принось. Букети мені не подобаються. Я відношусь до тих дівчат, що між солодощами і квітами обирають солодощі. 

- Буду знати, - посміхаючись, промовив Стрілецький.

Я підійнялась з дивана, натякаючи мажорику на те, що мені вже час. Хлопець правильно все зрозумів і теж встав на ноги.

Я провела його до воріт і навіть ще раз подякувала йому за чудовий подарунок. Треба ж його заохотити подарувати мені ще щось.

Попрощавшись із білобрисим, я повернулась у дім, де на мене вже з нетерпінням чекали мама з Тамарою, Лілька з Асею та мій зведений брат з Максимом.

- Як все пройшло? - Запитала Лілька, підбігаючи до мене.

- Стрілецький подарував мені ось ці чарівні сережки і запропонував стати його дівчиною...

- А ти що?

- А я сказала, що мені потрібен час аби вирішити, чи хочу я з ним зустрічатись.

- Ну й дурепа! Ти тільки поглянь, який він щедрий, - сказала Лілька, роздивляючись мій подарунок.

- Сама дурепа! Так я з нього більше гарних подарунків витягну, - відповіла я, хитро посміхаючись.

- Діано, так не можна. Якщо тобі цей милий хлопчина не подобається, то скажи йому про це відразу і не мороч голову, - втрутилась мама зі своїми порадами.

- Мамо, ти надто довірлива і нічого не розумієш. Стрілецький - це не милий хлопчина, а хитрий і самовпевнений мажорик, який розбив купу дівочих сердець. Я поводжусь з ним так, як він того заслуговує.

Важко зітхнувши, мама пішла на кухню, а Тамара поспішила слідом за нею.

- Лілька, чого стоїш? Допоможи мені вдягти нові сережки.

- Пощастило тобі, Діано. Он і залицяльник знайшовся. Ще й який... Я теж хочу романтику, побачення і подарунки, - сказала Лілька, дістаючи сережки із коробочки.

Мій погляд наштовхнувся на Артема. Навіть на відстані я відчула, що він дуже сердитий і роздратований.

Чого це він завівся? Сердиться на мене через те, що я зробила з його новою пасією чи психує через візит Стрецького, з яким у нього не найкращі стосунки?