26 Артем

Зайшовши на кухню, я побачив дрібне нещастя. Діана сиділа за столом і попивала апельсиновий сік.

Оси покусали їй обличчя і тепер вона була схожа на кумедного хом'яка.

На відміну від наших батьків, Тамари і Петровича, я не був таким наївним і не повірив жодному її слову про бажання допомогти  садівнику.

Знаючи цю капосну паскуду, я був впевнений у тому, що вона хотіла підкинути гніздо з осами в альтанку, де сиділи ми з Ритою, але щось пішло не так.

- Діано, коли ти візьмешся за розум і перестанеш вичворяти свої дурниці? Я чудово знаю про те, що ти хотіла зробити. На щастя, це не спрацювало і Рита не постраждала...

- Та коняка сама винна! Ржала так, що у мене аж вікна тряслися і я не могла нормально вчити домашку, - сердито заявила моя зведена сестра.

Я очікував того, що Діана, як завжди, почне відбріхуватись і щось вигадувати, а вона взяла і зізналась.

- Якщо ми тобі заважали, ти могла б про це сказати.

У відповідь моя зведена сестра лише невдоволено хмикнула і кулею вилетіла з кухні, гепнувши дверима.

Спробуй зрозуміти, що діється в голові у цієї ненормальної. Сама накоїла справ і ще й сердиться.

Вилаявшись, я пішов на зустріч з Максимом. Сьгодні увечері ми з ним домовлялись посидіти в кав'ярні.

Почувши мою розповідь про Діану і осине гніздо, Макс так реготав, що у нього з очей аж сльози виступили.

- Шкода, що я цього не бачив. Злочин і покарання в одному наборі, - промовив товариш, витираючи очі.

- І не кажи, Максе... Чув би ти, як верещала ця доморощена лиходійка.

- Можу собі уявити.

- Ще й психує... Уявляєш?

- Нахабності Діані не займати. Це ж треба було до такого додуматись? Я досі в шоці з цієї її витівки.

-Так. Діана не перестає нас дивувати.

Випивши кави і ще трохи посидівши, ми з Максом пішли додому. Проходячи повз супермаркет, я вирішив зайти і купити Діані її улюблених шоколадних цукерок з горіхами.

Як би там не було, а їй, і справді, сьогодні добряче дісталось.

Коли я повернувся додому, було вже досить пізно. Наблизившись до альтанки, я почув тихий плач і схлипи.

Там сиділа Діана, загорнувшись у ковдру. Коли я побачив її такою нещасною і самотньою, то у мене в середині щось стислось.

- Чому ти тут сидиш? - Запитав я, заходячи в альтанку.

- Тебе не спитала, де мені сидіти, - невдоволено  сказала ця бідося, шморгаючи носом.

- Тримай... Я думав віддати тобі цукерки завтра вранці, але якщо тут такі справи...-  Промовив я, простягуючи Діані  пакет із солодощами.

- Ого! Це ж мої улюблені! Дякую! Ти купив їх спеціально для мене?

- Так... То чому ти тут?

- Не могла заснути, бо бісові укуси горять вогнем, печуть і ще й чешуться...

- Бідненька лиходійка... Ти прийняла ліки, що призначив лікар?

- Прийняла і мазь нанесла, але це мало допомагає...

- То ти тому плакала?

- Ні. Фізичні страждання я ще якось можу витерпіти, але я ненавиджу, коли з мене насміхаються.

- І хто ж це вирішив насміхатися з Діани Ділової? - Поцікавився я, намагаючись взяти цукерку, але одержав від дрібної скнари по руці.

- Дурнувата Таміла зі своєю свитою і твоя нова подружка. Ця потвора сфотографувала мене після того, як ти вилив на мене воду і виставила в групу нашого класу. Бачив би ти, які коментарі там пишуть. Мокра курка - це саме миле. І це ще не все... Тепер в інтернеті повно моїх жахливих фоток. Уявляєш собі маштаби цієї катастрофи?

- Так... Тепер ти будеш знати, як коїти капості. Сама ж винна.

- Ти злий і безсердечний, Артеме! Я з тобою поділилась своїм горем, а ти замість того, щоб пожаліти і поспівчувати, починаєш мені мозок виносити, - невдоволено сказала Діана, штовхнувши мене ліктем під бік.

- Ти нестерпне, нахабне дівчисько. Я тобі цукерки приніс, а ти мало того, що не ділишся, то ще й б'єшся.

- Чого б це я з тобою ділилась? Хотів цукерок, то купив би і собі, - пробурчала Діана, відсовуючись від мене.

- Скнара... Ходімо в дім. Вже пізно і на вулиці стає прохолодно.

- Ходімо. Я буду працювати над своїм планом помсти. Ці дурні курки ще у мене поплачуть, - промовила Діана, підіймаючись на ноги.