23 Діана

Я дивилася на симпатичного блакитноокого блондинчика і гарячковито думала над тим, що ж його робити.

Вдруге повторити те, що я втнула на вечірці у Савіцького, не вийде, бо цей підлий гад вже навчений гірким досвідом і встигне вчасно зреагувати.

Що за день сьогодні такий? Неприємності сипляться на мою бідолашну голову наче з великого мішка.

- Стрілецький, ти чого сюди припхався? - Почувся у мене за спиною дуже знайомий, нахабний голос.

Ще ніколи я не була така рада його чути, як зараз.

Я озирнулась і побачила свого зведеного брата. Все... Тепер можна видихнути і розслабитись, бо якщо сьогодні і будуть когось бити, то це буде Артем, а не я.

- Я прийшов не до тебе, а до твоєї сестрички, - нахабно відповів білобрисий паскудник, стріляючи у мене своїми безсоромними очиськами.

- Сумніваюсь, що Діана горить бажанням з тобою спілкуватись, - промовив Артем, підійшовши ближче до мене.

Хоч якась користь від мого зведеного брата. Крім того, я дуже сумніваюсь, що Артем  став би мене захищати, якби не боявся прогнівити свого батька.

- А давай запитаємо у неї, - запропонував блондинчик, хитро посміхаючись.

Моїм першим бажанням було сказати, що я не хочу з ним спілкуватись, але потім цікавість взяла наді мною гору.

Мені було дуже цікаво дізнатись про те, чого від мене хоче цей капосний симпатяга.

Досі за мною жоден хлопець не бігав, а тут на тобі... Такий красунчик прибіг.

- Артеме, мені цікаво з ним порозмовляти, - ляпнула я, задерши носа, щоб надати собі поважного вигляду.

Почувши це,  зведений брат так красномовно зиркнув на мене, що аж холодно стало і мурашки по спині побігли.

- Чув, Кошовий... Твоя сестричка не проти поспілкуватись зі мною, тому відійди і не заважай.

- Обійдешся. Я нікуди не піду. Говори, що маєш і забирайся, якщо не хочеш зайвих проблем, - невдоволено промовив Артем, не зрушивши з місця.

- Добре... Лишайся... Біс із тобою.

- Красно дякую, що дозволив, - хмикнувши, сказав Артем.

- Привіт, Діано! - Звернувся до мене блондин.

- Привіт, білобрисий!

- Мене звати Олег Стрілецький. Я прийшов сюди, щоб попросити у тебе вибачення, Діано. Я не повинен був розглядати тебе, як можливість помститися Костенку. Я не серджусь і вважаю, що ти мала повне право образитись на мене. Вибач... - Говорячи це, блондинчик пильно дивився мені у вічі.

Чого, чого, а такого я не очікувала. Білобрисий мене, і справді, вразив. 

- Я пробачу тобі , але за умови, що ти зробиш мені крутезний подарунок, - заявила я, склавши руки на грудях.

Судячи з усього, у цього симпатичного мажорика водяться грошики, тому гріх втрачати таку можливість одержати моральну компенсацію.

- Що? - Здивовано перепитав Стрілецький, вилупившись на мене, як баран на нові ворота.

- Якщо ти думав, що твоїх вибачень на словах буде достатньо, то дуже помилявся. Зі мною такий номер не проходить. Я вважаю, що за помилки потрібно платити, тому з тебе - моральна компенсація.

- І що ж ти хочеш? - Шоковано поцікавився білобрисий.

- Не знаю... Сам придумай і здивуй мене, - сказала я і попрямувала до нашого авто.

А чого цей мажорик хотів? Сам вибачатись припхався... То нехай тепер гутує вибачення.