21 Діана

Новий навчальний тиждень в школі розпочався з новини про те, що мій зведений брат, Артем Кошовий, почав зустрічатись з Риткою Мельничук із паралельного класу.

Увесь свій вільний час цей йолоп проводив з цією дурною куркою.

- Лілька, як думаєш, у Ритки є якісь звивини у мозку? - Запитала я у своєї подруги, спостерігаючи за тим, як ця дурепа до сліз сміється з усіх тупих жартів Артема.

- Думаю, що одна звивина у неї точно є, але вона пряма, - сміючись, відповіла Лілька.

Я помітила, що наша місцева королева, Таміла, разом зі своєю вірною свитою знову почали діставати бідолашну Асю.

Ці тупі золоті дітки насміхалися з її сумки, бо вона її носила вже другий рік поспіль.

- Знала б ти, як мене дратують ці тупі віслючки, - сердито промовила я.

- Мене вони теж дратують. Бідна Ася... Постійно від них потерпає, - зітхнувши сказала Лілька.

Я більше не могла дивитись на те, як Таміла з подружками доводять Асю до сліз і вирішила втрутитись.

- Гей, ви, віслючки довговухі, всі і так знають про те, що ви - дурепи! Можете це зайвий раз не доводити, - сказала я, підійшовши до Асі.

- Ділова, не пхай свого носа у чужі справи, - порадила мені Таміла.

- Тебе не запитала, що мені робити. Індичка кривонога!

- Зміюка! - Розлючено сказала Таміла і різко розвернулась, щоб піти.

Ця дурна коза так тріпнула своїм хвостом, що вдарила мене волоссям по обличчі.

Я була впевнена у тому, що Таміла зробила це навмисно, бо всі її подружки, як одна, почали сміятися з мене. Цього ще не вистачало... Щоб якісь віслючки вухаті з мене сміялись.

Я схопила Тамілу за хвоста і так смикнула, що у неї аж сльози з очей виступили. Буде знати паскуда, як до мене лізти.

- Відпусти, тварюка! - Верещала наша королева, намагаючись від мене звільнитись.

Я і відпустила. Не втримавшись на високих підборах, Таміла гепнулась на підлогу і заревіла, як корова.

 Вірнопіддані кинулись підіймати і обтрушувати свою королеву, а її особистий лицар, Пелех, побіг мене карати, але так і не добіг, бо Лілька дуже вчасно поставила йому підніжку.

Здоровань Пелех, з усього маху, впав і поцілувався з підлогою.

Красномовно лаючись і обіцяючи страшні кари, рудань підійнявся на ноги і кинувся до нас з Лількою. 

Не знаю, що було б далі, якби не дзвінок на урок і прихід вчителя.

Протягом всього уроку математики Пелех кидав на нас з подругою страшні погляди і жестами показував те, що планував з нами зробити.

- І що нам тепер робити? - Тихенько поцікавилась Лілька.

- Триматися поближче до Максима. Він нас не особливо любить, але Пелеху в образу не дасть.

- А чому тільки до Максима? А твій зведений брат?

- Артем зараз прилип до своєї нової пасії і йому не до наших проблем, - зітхнувши, відповіла я.

До кінця занять ми з подругою всюди ходили хвостом за Максимом, рятуючись від того йолопа, Пелеха.

Після останнього уроку ми вибігли зі школи, мріючи швидше дістатися додому, але не судилося.

У мене мало очі з орбіт не повискакували, коли я побачила того блондинчика з вечірки у Савіцького.

Трясця!!! З вогню та в полум'я...

Помітивши мене, хлопець посміхнувся. Точно прийшов по мою душу.