19 Діана

Відкушуючи шматочок канапки, Артем примудрився доторкнутись губами до моїх пальців.

А-а!!! Рятуйте бідолашну Діану Ділову, поки у неї не закипіли мізки і не витекли через вуха! За що мені це все?! 

Відразу пригадалось, як ми з Лількою постійно ржали наче лошиці, коли бачили в кіно, як у головної героїні зносило дах  через якісь дрібниці, бо вона сприймала все надто серйозно і драматизувала.

Зараз я почувалась однією з тих бідолашних героїнь. Ну відкусив Артем ту бісову канапку, ну доторкнувся випадково до моєї руки... І що? 

Якось Лілька мені мало пальці не відгризла, коли ми ділили останній шматок піци з куркою та ананасом і нічого.

Тільки тоді мене не кидало в жар, як зараз і в голову не лізли різні дурниці. Я досі відчувала, як горіли мої пальці там, де до них доторкнувся губами мій клятий зведений брат.

З цим треба було щось робити і негайно. Поки я не розтеклася калюжкою біля ніг цього вродливого бовдура.

Як на зло, в мою мудру голову не приходило жодної підходящої ідеї. А Артему хоч би що...

Сидить собі спокійно і посміхається так нахабно і звабливо. Стоп! Жодних непотрібних дурниць! Нахабно він посміхається і більше ніяк.

Ситуацію врятував той самий блондинчик, якого я вважала потенційним кавалером, але виявилось, що він зацікавився моєю скромною персоною тільки через конфлікт з Артемом. Ідея!!

Зараз я вб'ю двох зайців одним вистрілом. І від Артема втечу, і цього блондинистого вилупка покараю за те, що хотів мною підло скористатись.

А далі все було, як в кіно. Я почувала себе справжньою месницею, що карає хитрого, підлого і підступного лиходія, тобто капосного блондинчика.

Цей паскудник не чекав від мене чогось подібного, тому не встиг якось зреагувати. 

А добила я його спеціальним, дуже смердючим, дезодорантом, який завжди носила собою, щоб відлякувати небажаних і настирливих шанувальників.

Правда, таких у мене ще не було... Та й звичайних шанувальників теж не було. Навіть не знаю чому.

Наче нам з Лількою пороблено було з тими хлопцями. До нас не те що не загравали, а обходили десятою дорогою.

Сьогодні я вперше за пів року скористалась цією "зброєю" за призначенням. Від гидкого, але міцного запаху у мене відразу закрутило в носі.

Я доклала неймовірних зусиль, щоб не пчихнути. Бо як я буду виглядати крутою і шаленою месницею, якщо почну пчихати?

В носі крутило все сильніше, тому сказавши все, що хотіла, я швидко припустила додому.

Дуже хотілося вимити руки від жахливого запаху, попчихати від душі і випити пігулку від алергії про всяк випадок.

- Діана! Діана! Почекай мене! - Почувся за спиною знайомий голос.

- Лілька! Апчхи! Давай швидше! Пчих! Чого ти там повзеш наче равлик?

- Я біжу так, як можу. Не забувай, що у мене високі підбори.

Дочекавшись свою подругу, я поспішила до нашого будинку.