17 Діана

Мій зведений брат так не хотів мати справ з Алкою, що наважився попросити у мене про допомогу.

Я подумала, що мати Артема у боржникаж - дуже вигідно і погодилась йому підіграти.

Щоб втекти від своєї палкої шанувальниці, Артем повів мене танцювати.

Не рахуючи того випадку, коли хлопець діставав мене із басейну, сьогодні я вперше була так близько до нього.

Варто мені було відчути міцні руки Артема у себе на талії і вдихнути його приємні, дорогущі парфуми, як у мене в голові почали з'являтись дуже неправильні думки.

Можливо, що на мене так вплинули два повні фіаско з потенційними кавалерами або те, що Артем був, хоч і йолопом, але вродливим.

У будь - якому випадку, мені це дуже не сподобалось. Не вистачало ще мені такої біди, як запасти на свого зведеного брата.

Уявивши себе серед армії його дурнуватих фанаток, я подумки вилаялась. Ні! Ні! Ні! Дідька лисого я поведусь на цього бовдура.

Як на зло, Артем обійняв мене міцніше і моє дурне серце закалатало наче навіжене.

Досить з мене цих танців, бо зараз такого собі понавигадую, що потім самій соромно буде.

- Артеме, я зголодніла... Ходімо пошукаємо щось перекусити, - запропонувала я, намагаючись не дивитись йому у вічі.

- Хороша ідея. Ходімо.Чесно кажучи, я теж зголоднів, - відповів хлопець і взявши мене за руку, повів до столів із закусками.

За що мені такі муки? Щойно я відчула теплу, велику і міцну долоню хлопця на своїй руці, серце закалатало ще сильніше, а моя багата фантазія намалювала мені кілька романтичних картинок з нами в головній ролі.

Ну що за напасть така?! Ще трішки і я почну почувати себе якоюсь збоченкою.

Діано, це твій зведений брат, якого ти успішно і палко ненавиділа цілісінький рік.

Поверни собі здоровий глузд і викинь всі ці дурниці зі своєї світлої голови.

Підійшовши до столу із закусками, я взяла собі канапку з лососем.

- Яка ти спритна, Діано... я теж її хотів, - промовив мій зведений брат, із сумом дивлячись на порожню тарілку, що залишилась після канапок.

- Хто перший встав, той штани взяв, - сміючись, відповіла я.

- Дрібна нахаба. Та нічого... Я змушу тебе поділитись зі мною, - говорячи це, Артем взяв мене за руку, в якій я тримала канапку і відкусив шматок моєї закуски.

Тепер цей нахабний козляра ще й їсть у мене із рук... Все... Приїхали... Я виходжу...

- Мені вже час... Треба знайти Лільку, - промовила я, намагаючись спекатись Артема.

- Та що її шукати? Он вона, як завжди, гризеться із Максимом. Крім того, ти обіцяла мені підіграти і допомогти врятуватись від Алки.

Трясця! Я, і справді, обіцяла своєму зведеному брату допомогти з Алкою в обмін на щось дуже корисне для мене.

- Яка ідилія... Зведені братик із сестричкою так мило спілкуються, що і втручатись не хочеться, - промовив блондинчик, підійшовши до нас.

- То чому втрутився? - Поцікавився у нього Артем, стаючи переді мною.