15 Діана

У нас з Лількою були неймовірно грандіозні плани на вечірку у Савіцького.

Ми подумали, що це чудова можливість познаходити собі хлопців.

Бо що то за вселенська несправедливість, коли дві такі красуні і досі самі?

Ми з подругою вирішили серйозно підготуватись до цієї вечірки, щоб вразити всіх присутніх своєю неперевершеною вродою.

- Діано, мені здається, що той симпатичний брюнет в чорній футболці, не зводить з тебе очей, - прошепотіла Лілька, нахилившись ближче до мене.

- Ага... Я теж помітила його зацікавленість в моїй персоні, - посміхнувшись, відповіла я.

Хлопець, і справді, був гарним та спортивним і дуже мене зацікавив. Такі, точно, на дорозі не валяються, а сидять у спортзалі.

Кинувши на брюнета черговий непомітний погляд, я побачила, що хлопець почав рух у моєму напрямку.

Супер! Головне - трохи повдавати із себе неприступну, крижану королеву, щоб набити собі ціну.

Чим ближче він наближався, тим сильніше калатало моє дівоче серденько. Ще кілька кроків і...

ЩО?! Ти куди пішов, красунчику?!  Хлопче, я тут!!!

Нічого не розуміючи, я спостерігала за тим, як мій потенційний кавалер підійшов до якоїсь рудої жаби і запросив її на танець.

Трясця!! Виявляється, що увесь цей час той бовдур витріщався не на мене, а на дівчину, яка стояла  поряд...

Який жорстокий облом! Такий хлопець з рук вислизнув...

Поряд голосно реготала Лілька, обережно витираючи сльози.

У мене виникло непереборне бажання  стукнути цю паскуду чимось важким по дурній голові, але я втрималась. 

Від мого праведного гніву Лільку Ворону врятувало те, що іншої подруги у мене не було.

Подивившись на те, як мій колишній потенційний хлопець танцював з рудою видрою, я важко зітхнула і почала роззиратись довкола у пошуках нової жертви.

Недарма кажуть, що на ловця і звір біжить. Мій звір не біг, а сидів на східцях, що вели у будинок і дуже пильно дивився на мене.

Навчена гірким досвідом, я подивилась довкола у пошуках інших дівчат і вилаялась, бо їх було дуже багато.

Теоретично цей блондин міг дивитись і не на мене, тому радіти я не поспішала.

Дуже не хотілось пережити ще одного облому.

- Лілька, що ти скажеш про того блондинчика на сходах? - Поцікавилась я у подруги.

- Нічогенький... Здається, що він тобою зацікавився...

- Мене він теж зацікавив. Давай підійдемо ближче до нього.

- Давай. Я там помітила симпатичного хлопця. Хочу краще його роздивитись.

Ми з Лількою "випадково" опинилися за кілька кроків від моєї жертви. Виявилось, що хлопець ще кращий, ніж я думала.

Чого ти розсівся, красунчику? Піднімайся і йди сюди. Хіба не бачиш, що твоє щастя зовсім близько?

Можливо, що я володіла якимось телепатичним даром, бо блондин підвівся на ноги і попрямував до мене.

Затамувавши подих, я спостерігала за тим, як хлопець наближався до мене і хвилювалась, щоб він не втік. Неочікувано хтось схопив мене за руку.

- Ходімо потанцюємо, сестричко, - нахабно промовив мій зведений брат, Артем.

Трясця! От тільки цього козляри тут не вистачало. Це ж треба було йому так невчасно припхатися?!

- Якого біса, Артеме? - Невдоволено поцікавилась я, намагаючись звільнити свою руку.