14 Артем

Наш однокласник, Юрко Савіцький, славився тим, що завжди влаштовував найгучніші вечірки.

- Пощастило тобі жити за кілька кроків від Савіцького. Вечірка майже вдома, - промовив Максим.

- Так. Ще якби батько не наказав мені наглядати за Діаною, то все було б супер.

- Твоя сестра теж йде?

- Ага... Вони з Вороною мало не з самого ранку почали збиратись на вечірку.

- Дарма старались і наводили красу. Всі хлопці, що там будуть, вже давно чудово знають про те, що з цими навіженими краще не зв'язуватись, - сміючись, промовив Максим.

- Мені ж менше клопоту. Батько дуже турбується про те, що Діаночка - дуже гарна дівчинка і за нею хлопці табунами будуть бігати. Він суворо наказав, щоб я відганяв всіх підозрілих і недостойних типів. Уявляєш, Максе?

- Схоже, що твій старий перебуває в щасливому незнанні щодо Діаночки. Хоча, якби вона не була такою нестерпною дурепою, то за нею, і справді, хлопці табунами бігали б. Зовнішність у неї дуже навіть нічого...

- Якщо так подумати, то і її подруга, Лілька Ворона, теж вродлива. Шкода тільки, що зовсім безголова.

- Ага... І зуби у Лільки дуже міцні. Кілька днів назад ця паскуда так мене покусала за руку, що я досі мушу носити сорочки і светери  замість футболок. Не дівчина, а якась собака скажена, - Жалівся Максим, показуючи мені  сліди від Лількиних зубів на своїй правій руці.

- Оце так... Вражаюче... А за що цей зубатий монстр так тебе погриз, Максе?

- Я забрав у неї записника. Хотів подивитись, що там, але не встиг... Ледь без руки не лишився, - важко зітхнувши, відповів товариш.

- Будеш тепер знати, як з ненормальними зв'язуватись, - сміючись, сказав я.

- Дуже смішно, - пробурчав Максим, роззираючись довкола.

На подвір'ї у Савіцького людей ставало все більше. Судячи з усього, сьогодні тут буде весело.

На горизонті намалювалась моя зведена сестра разом зі своєю подругою. Побачивши цих двох бідось, я важко зітхнув.

- Які люди! Артем Кошовий... Давно не бачилились, - почулося неподалік.

Я озирнувся і побачив нашого колишнього однокласника, Олега Стрілецького, з яким у мене завжди виникали конфлікти.

Після дев'ятого класу, Стрілецький перевівся в іншу школу і ми з ним майже не бачились.

- Стрілецький... Ти чого сюди припхався? - Невдоволено поцікавився я.

- Мені сорока на хвості принесла, що у тебе з'явилась дуже миленька і гарненька зведена сестричка. Вирішив з нею познайомитися...  - Недобре посміхаючись, сказав цей бовдур.

Трясця! Тільки цього мені не вистачало... Колись я відбив у Стрілецького дівчину і тепер він вирішив таким чином мені помститися. 

- Олеже, давай вирішувати наші справи між собою. Моя зведена сестра тут ні до чого...

- Ви тільки подивіться, яким турботливим братиком ти став... Хто б міг подумати?

- Навіть не думай до неї наближатись, йолопе, бо дуже про це пожалкуєш, - пригрозив я.

Нахабно розсміявшись, Стрілецький пішов геть.

- Підозрюю, що сьогодні мені буде дуже весело, - вилаявшись, промовив я.

- Я теж так думаю, - промовив Максим, чухаючи потилицю.

І що мені тепер робити? Ходити слідом за Діаною і не дозволяти тому блазню наближатись до неї?

Чи махнути на все рукою і розважатись?