12 Артем

Слова моєї пришелепкуватої зведеної сестри про те, що вона вважає мене красунчиком, були для мене наче грім серед ясного неба.

Оце так новина! Максим буде в шоці, коли дізнається.

- Тебе у двері стукати не вчили?! - Сердито поцікавилась Діана, спопеляючи мене поглядом.

- Якби твої двері були зачинені, то я б постукав... Якщо не хочеш, щоб я почув щось цікаве, то не забувай їх зачиняти, - відповів я, посміхаючись.

Діана розчервонілась, як маківка і виглядала дуже розлюченою. Я збирався ще трохи її подіставати, але у мене задзвонив телефон. Це був Максим.

- Що там з Діаною? - Поцікавився товариш.

- Не знав, що ти так хвилюєшся про мою зведену сестру, Максе.

- Яке там хвилювання? Якщо ця бідося, і справді, травмувала ногу, то не зможе нам капостити принаймні деякий час... Трохи спокою нам не завадить.

- Не хочу розбивати твої рожеві мрії, але вже через два дні Діана повернеться до школи.

- А щастя було так близько... - Зітхнувши, промовив Максим.

- І не кажи, друже, - сказав я, йдучи коридором.

- Арте, я зараз неподалік від тебе. Зайду на кілька хвилин.

- Заходь. 

Заховавши телефон в кишеню, я спустився сходами і вийшов на подвір'я, щоб зустріти товариша.

Не дивлячись на те, що вже розпочалася осінь, на вулиці досі стояла спека.

- Я прихопив нам холодний сік і снеки, - промовив  Макс, зайшовши до нас у двір.

- Це ти добре придумав.

Ми з Максимом розмістилися на шезлонгах, що стояли біля будинку. На них вечорами любили сидіти наші з Діаною батьки.

Макс згадав про вечірку у Юрка Савіцького, що мала відбутись на наступних вихідних.

- Артеме, ти будеш брати собою когось із дівчат? - Поцікавився він, відпиваючи сок. 

- Ні... Знайду когось на вечірці. А ти?

- Хочу запросити Ірку Брильську із одинадцятого В.

- Руденьку?

- Ні. Руденька - це Ніка. А я маю на увазі її сестру. Вона блондинка...

- А... Точно. Згадав...  Постійно їх плутаю.

- Чому це? Вони ж - двійнята і зовсім різні. 

- Сам не знаю.

Наступної миті ми з Максимом підскочили на ноги і заволали, як ненормальні, бо на нас полилась холодна вода.

У нас над головами почувся дівчачий сміх. Не потрібно  бути генієм, щоб здогадатись про те, хто все це вчворив.

- Дрібні паскуди! Навіть не знаю, що я з вами зроблю, коли впіймаю! - Крикнув я, помітивши у відчиненому вікні  русяву голову своєї зведеної сестри, Діани.

- Ворона! Ти у мене зараз на русалку перетворишся без всякої магії! - Кричав Максим, погрожуючи для Лільки кулаком.

Пришелепкуваті подружки продовжували голосно реготати, дратуючи нас ще більше.

Ми з Максом майже одночасно кинулися бігти до входу у будинок.

Цього разу дрібні капосниці догралися і одержать на горіхи.

Підіймаючись сходами на другий поверх, я вже почав вигадувати покарання для своєї навіженої зведеної сестри і її дурнуватої подружки.