11 Діана

Гепнувшись, я, і справді, добряче вдарилась, але все було не так страшно, як я намагалась показати.

Моє падіння - чудовий шанс вдати із себе нещасну жертву і уникнути Артемового гніву.

Мій зведений брат - справжнісінький козляра, але ж не монстр якийсь.

Побачивши, що я впала, він принаймні на деякий час забув про те, що хотів мене прибити через ту бісову майку і Ольку - дурепу, що додумалась її вдягти на урок фізкультури і вирішив допомогти.

Артем обережно взяв мене на руки і як справжній лицар, поніс у шкільний медкабінет. 

Я так заслухалась тим, як інші дівчата мені заздрили, що мало не забулась вчасно схлипувати і важко зітхати, поклавши свою бідолашну голову на мужнє Артемове плече.

Я бачила, що мій зведений брат не поспішав вірити у те, що я серйозно травмувалась, але продовжувала грати роль жертви.

Оглянувши мою ногу, місцева медсестра не помітила нічого серйозного, та все ж порадила звернутитись в лікарню.

Артем зателефонував своєму батьку і повідомив про те, що я травмувалась.

Мій вітчим завжди хотів собі доньку, тому коли в його житті з'явилась я, то він неймовірно зрадів і взявся мене балувати.

Якщо у нас з Артемом виникали якісь суперечки, то Олександр Петрович завжди приймав мою сторону, чим дуже злив свого сина.

В таких випадках моя мама вступалась за Артема і це вже злило мене.

Наші з Артемом батьки відвезли мене в лікарню. Почувши, що зі мною все добре, вони дуже зраділи.

Дорогою додому, ми заїхали в аптеку, щоб придбати мені мазі для лікування ушибів і для загоєння ран.

Вдома я запевнила батьків у тому, що зі мною все добре і що вони можуть  повертатись на роботу.

Щойно вони поїхали, я нанесла мазь на своє багатостраждальне коліно і вмостилась у ліжку, прихопивши собою ноутбук.

Через кілька годин на подвір'ї почувся шум. Визирнувши у вікно, я побачила, що це мій зведений брат повернувся зі школи.

Трясця! Зараз сюди прийде Артем і як почне виносити мені мізки. Тільки цього мені зараз не вистачало.

Морально підготувавшись до малоприємного спілкування зі своїм зведеним братом, що досі на мене сердився, я важко зітхнула.

А все через ту бісову Ольку! Не була б вона однією із моїх найкращих клієнток, я б їй влаштувала небо в зірочки.

В коридорі почувся шум і в мою кімнату влетіла Лілька Ворона.

- Як ти, Діано? - Поцікавилась вона з порога.

- Зі мною все добре. Лікар сказав, що нога ще кілька днів болітиме, але то не страшно.

- Я так за тебе хвилювалась...

- Бачила, як ті дурні курки мені заздрили, коли Артем ніс мене на руках?

- Ага... Чесно кажучи, я і сама тобі трішки заздрила. Твій зведений брат - ще той бовдур, але такий гарний...

- Фу! Лілька припини пускати на нього слину. Жалюгідна картина.

- Зізнайся, що теж вважаєш Артема вродливим... Тільки чесно.

- Ну...

- Не забувай про чесність, подруго.

- Хіба що зовсім трішки...

- Будь чесною, Діано, - стояла на своєму Лілька.

- Добре! Артем, і справді, бісів красунчик! Задоволена?

Почувся чийсь кашель. Повернувши голову, я побачила свого зведеного брата.

За нашими балачками, ми з Лількою не помітили, коли він увійшов до мене в кімнату.

Артем дивився на мене, підійнявши одну брову і нахабно посміхаючись. Дідько! Що за халепа?!